Російська імперія

1795 р.

Під час другого поділу Польщі село Летава відійшло до Російської імперії і через два роки в 1795 році, імператрицею Катериною ІІ подаровано графині Літтовій – племінниці князя Григорія Потьомкіна, яка невдовзі продала маєток. Вона також була власницею сіл: Гуків, Волохи, Мар’янівка, Жабинці, Ярославка, Михайлівка.

(Е.И. Сецинский «Исторические сведения о приходах и церквах Подольской епархии» 1895 г. Каменец-Подольский, ст.360-362)

Графиня Літта (при народженні Енгельгардт Катерина Василівна). Народилася в 1761 році в сім’ї смоленського дідича Василя Андрійовича Енгельгардта і Олени Олександрівни Потьомкіної, була наймолодшою із п’яти їхніх дочок. У 1776 році разом із сім’єю переїхала до Санкт-Петербурга і стала «фрейліною» імператриці Катерини ІІ. Проживала в будинку свого дядька князя Григорія Потьомкіна, користувалась його прихильністю і довгий час була його коханкою. В 1781 році вийшла заміж за графа Павла Мартиновича Скавронського. У пари народилося двоє дочок Марія 1782 р. та Катерина 1783 р. З 1784 року родина проживала в Неаполі, куди чоловік був призначений російським послом. В 1786 році на прохання князя Потьомкіна, була пожалувана у звання «статс дами». В 1793 році після смерті чоловіка повернулась в Росію. В 1796 році імператор Павло І в день своєї коронації пожалував її у «кавалерствені дами». В 1798 році вдруге виходить заміж за мальтійського кавалера на російській службі, графа Джуліо Ренато де Літта. В цьому ж році отримала орден Святого Іоанна Єрусалимського; в 1809 році орден Святої Катерини 1-го ступеня; в 1824 році отримала звання «гофмейстеріни». Померла 7 лютого 1829 року, похована в церкві Зішестя Святого Духа Олександро-Невської лаври в Санкт-Петербурзі.

(Сайт «Вікіпедія» Енгельгардт Катерина Василівна)

1796 р.

Після переходу частини Поділля до Російської імперії, Свято-Покровська церква села Летави входила до Кам’янецької округи і підпорядковувалась правлінню Кам’янецького духовного відомства Подільської єпархії. Священником у церкві залишився Іоанн Григорович Ілясєвич. Згідно даних метричної книги у цьому році він похрестив 45 дітей: 23 хлопчика та 22 дівчинки. Всі вони народилися в селі Летава, у законовінчаних сім’ях, а їхні батьки були місцевими жителями. Сорок чотири дитини були народжені в селянських сім’ях і один хлопчик в шляхетній родині Матковських. У кожного хлопчика був лише один хрещений батько, а у кожної дівчинки лише одна хрещена мати. Хрещених батьків називали воспріємниками. У дітей п’ятьох селян хрещеними були місцеві шляхтичі.

Крім цього, у тому ж році у Летавській церкві повінчалося 10 пар. Для цього священник Іоанн Ілясєвич триразово, в силу святих правил, не маючи законних до одруження перешкод, у неділю та у святкові дні, при народі, з божественною літургією, оголосив про їх одруження. Записи про вінчання зроблені в січні (2 рази) та лютому (6 раз), а також по одному в червні та липні. Вісім пар одружилися вперше та дві пари одружувались вдруге. Один наречений був із села Сокиринці, всі інші місцеві жителі. Дев’ять одружених пар були селянами і одна пара місцевих шляхтичів Георгія Бобровського та Теклі Вербицької.

Також у метричній книзі є запис про померлих 7 людей, які були поховані на місцевому цвинтарі за християнським обрядом, із них четверо діток віком до одного року. Записи про поховання зроблено в лютому (3), квітні та травні по одному, та в червні (2). Всі померлі старші семи років перед смертю були удостоєні християнському закону сповідання та святих таїн причастя. Замерзлих, убитих громом та втоплених у тому році не було.

(«Метрическая книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по церквям Каменецкого уезда за 1796 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6672, сторінка 693-707. Фонд 315 опис 1, справа 6682, частина 2, сторінки 302-315)

23 грудня 1796 року указом російського імператора Павла І, була утворена Подільська губернія в яку входило 12 повітів, які в свою чергу поділялися на 162 волості. Місто Кам’янець-Подільський стає адміністративним центром Подільської губернії. Керівником губернії призначався губернатор, а вищою урядовою особою в губернській адміністрації був генерал-губернатор.

За адміністративно-територіальним поділом село Летава ввійшло до Лянцкорунської волості, Кам’янецького повіту, Подільської губернії, Російської імперії.

1801 р.

Під час об’єднання подільських уніатських церков, церква в селі Летава перейшла із Уніатської в Православну.

Священник Летавської Свято-Покровської церкви Іоанн Григорович Ілясєвич склав розпис про прихожан, які відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастя.

Згідно з цим документом, маємо інформацію, що в селі було 107 дворів, в яких проживало 867 осіб: 424 чоловіки і 443 жінки, із них дітей віком до 16 років – 420 осіб: 190 хлопчиків і 230 дівчат. Згадуються 94 родини, які мали прізвище: Бабій, Байда, Балан*, Барчук, Басараба, Білий, Бидинко*, Блискун, Бобровська, Бойко, Витвицький, Водницький, Войт, Волощук, Вуєчко, Ганущак, Гапяк, Глитавий, Глухий, Голянський, Гончар, Горячок, Грицюк, Гуменний, Гуменюк, Гуменючок, Гупало, Гургуца, Давимука, Коваль, Козак, Козьма, Козьмін, Комарницька, Конор, Корецький, Коробчук, Кривий, Кузняк, Кучер, Литвин, Лозенський, Лукієнчук, Маловічко, Мартинюк, Маслій, Матковський, Мики*, Митов* Михалко, Мороз, Москаль, Натолочний, Николін, Овчар, Олійник, Охрім, Панчурачка, Пастух, Придун, Разна, Регелюк, Резничок, Рипій, Рипійчук, Ришетник, Романючок, Руденький, Рябий, Савчук, Свирид, Семков, Сиворос, Сич, Скрипник, Сліпий, Стрельбицький, Тендеровський, Тимков, Ткач, Тригуб, Труняк, Харкавлюк, Хромий, Цісар, Чорний, Чубатій, Чубатюк, Чупрунячка, Швець, Шутяк, Юрченко, Ягольницький, Яцурина та ще 30 сімей, прізвище яких не вказано.

Найбільш чисельними були родини Кузняків та Стрельбіцких, які налічували разом із дітьми 30 та 28 осіб. Великою також була родина Грицюків 20 осіб. Найстаршими жителем села були: дворянин Ілля Іванович Корецький та селянка Анастасія Грицюк, яким на той час було по 80 років. Серед найстаріших жителів села були Прокопій Чубатій 76 років та Яков Михайлович Мики 74 роки.

Із православних дворян, які проживали в селі, до церковного приходу входили дворянські родини Стрельбицьких: Федор Петрович з дружиною та сімома дітьми, Василь Петрович з дружиною та трьома дітьми, Прокопій Іванович з дружиною та двома дітьми, Федор Георгійович з дружиною та дочкою, його мати Пелагія Іванівна із п’ятьма дітьми; Корецьких: Ілля Іванович, його син Михайло Іванович з дружиною та дітьми, а також невістки Ганна Михайлівна з дочками та Марія Григорівна із сином. Також до церковного приходу входили дворяни: Витвіцький Іоанн Іоаннов з дужиною та сином, Водницький Іоанн з дружиною та дітьми, Лозенський Григорій Іванович з дружиною, Матковський Михайло Васильович з дружиною, Тендеровський Іоанн Дем’янович з дружиною і сином, Бобровські Ганна Іллівна та Зіновія Михайлівна із дітьми, Комарницька Анастасія Василівна. Дворянин Голянський Михайло Іванович та його дружина Марія Іванівна в даних документах значилися як селяни.

Також тут вказується, що у деяких селян, а саме Іоанна Матвійовича Байди, Андрія Георгійовича Грицюка, Івана Федоровича Решетника, Андрія Григоровича Семкова були наймані робітники, що підкреслює їхній заможній статус.

(«Исповедные росписи по церквям Каменецкого уезда за 1801 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6795, частина 1, сторінки 419-449)

1806 р.

Цього року Свято-Покровська церква села Летави входила до Подільської духовної консисторії Кам’янецького повіту. Метричні книги велися на підставі указу духовного регламенту пункту 29 Святішого Урядового синоду від 16 травня 1802 року.

Після смерті летавського приходського священника Іоанна Ілясєвича і в селі довгий час не було свого священника. Всі церковні обов’язки виконував наглядач церкви села Летава, а приходський священник містечка Лянцкорунь Іоанн Сєльський. Інколи йому допомагали священник із села Жабинці Іоанн Левицький та священник із села Почапинці Миколай Юрієвич.

На протязі року в селі народилося і було похрещено 42 дитини: 21 хлопчик та 21 дівчинка, а також одна двійня (два хлопчики) у родині Прокопія Стефановича Шутяка та його дружини Марії Миколаївни. Із числа народжених: 39 діток народилися у селянських родинах і 3 дитини у родинах місцевих шляхтичів: Івана Водницького, Миколая Корецького і Михайла Голянського. У двох новонароджених селянських дітей хрещеними батьками були місцеві шляхтичі. У 1806 році в селі згадуються двоє летавчан, в яких народилися хлопчики і які на той час перебували на військовій службі, це: Іван Семенович Мартинюк і Андрій Іванович Вуєчок (із 1793 по 1834 роки термін служби у російській царській армії становив – 25 років, потім його скоротили до 20-ти).

Крім цього, у тому ж році в Летавської церкві повінчалося 13 пар, із них 11 селянських і дві шляхецькі. Серед одружених в основному були летавчани, але були 3 парубка із сусідніх сіл: Гуменець, Кочубієва і Карачківців, що сватали летавських дівчат. Весільний бум в селі відбувся 23 січня та 4 листопада. У ці дні в Летавській церкві повінчалося відповідно 5 та 4 пари (напевно лянцькорунський священник не хотів щоразу приїжджати і повінчав всіх в один день). Також вінчання відбувалося одне в липні і два в кінці жовтня.

На протязі року в селі померла та була похована за хрестиянським обрядом 41 людина, із них 15 чоловіків і 26 жінок. Переважна більшість померлих, а це 30 осіб – це були діти, із них 14 віком до одного року. Найбільше людей хоронили у жовтні 12 осіб і жодного у квітні. Всі померлі були селянами, жодного шляхтича не вказано. 10 померлих, які були старші семи років перед смертю були удостоєні сповіданню та святих таїн причастя. Одна жінка не сповідалася, тому що була божевільна. Замерзлих, убитих громом та втоплених у тому році не було.

(«Метрическая книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по церквям Каменецкого уезда за 1806 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6864, частина 2, сторінки 404-424)

1807 р.

У цьому році в селі Летава народилося і було похрещено 45 дітей: 18 хлопчиків і 27 дівчат. Із числа народжених: 37 діток народилися у селянських родинах і 8 діток у заможних шляхецьких родинах. У п’яти новонароджених селянських дітей хрещеними батьками були місцеві шляхтичі.

Крім цього, в Летавської церкві повінчалося 10 пар, із них 8 селянських, одна шляхецька і одна церковна. Серед одружених пар, шість були повністю із місцевих жителів, а 4 пари складалися парубків із сусідніх сіл: Збрижа, Жабенець, Гукова та Кочубієва та летавських дівчат. Вінчання відбувалося у січні-лютому, та жовтні-листопаді.

На протязі року в селі померло та було поховано за хрестиянським обрядом 26 людей, із них 15 чоловіків і 11 жінок. Із числа померлих 14 дітей було у віці до семи років та 7 діток віком до одного року. Серед померлих були 22 селянина і 4 шляхтича. Найбільше померло людей у березні (6 осіб) і жодного у лютому та серпні. 11 померлих, які були старші семи років перед смертю удостоєні сповіданню та святих таїн причастя. Один юнак, який помер раптово від сердечного нападу не сповідався і за дозволом керівництва сільської влади похований без сповіді.

До 24 червня 1807 року всі церковні обряди в селі проводив священник містечка Лянцкорунь Іоанн Сєльський, а після Порфирій Михалевич.

(«Метрическая книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по церквям Каменецкого уезда за 1807 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6883, частина 2, сторінки 567-592)

24 червня 1807 р. – 1811 р.

Священником у селі Летава був Порфирій Дмитрович Михалевич – син збризького приходського священника Свято-Михайлівської церкви. 18 січня 1807 року він одружився із Марією Ілясєвич – дочкою померлого летавського приходського священника Іоанна Ілясєвича. 24 червня 1807 року у Свято-Покровській церкві села Летава Порфирій Михалевич провів свій перший обряд хрещення і миропомазання, похрестивши дівчинку Макрину – дочку Стефана Миколайовича Николіна.

1811 р.

В селі налічувалось 181 господарство.

1812 р. – 1819 р.

Священником у селі був Антоній Васильович Венгрженовський. Свій перший церковний обряд у селі він провів 9 січня 1812 року, виспівавши померлу дівчину Агафію – дочку Григорія Івановича Репія, а 14 січня 1812 року він разом із священником містечка Лянцкоруня Іоанном Сєльским провели обряд хрещення хлопчика Василя – сина Георгія Васильовича Бойчука та його дружини Марії Василівни.

(«Метрическая книга регистрации актов о рождении, браке и смерти по церквям Каменецкого уезда за 1812 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 6959, частина 3, сторінки 229-247.

«Исповедальные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1819 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7059, сторінка 622)

1812 р.

Цього року в селі Летава народилося і було похрещено 50 дітей: 34 хлопчика і 16 дівчаток, а також одна двійня (два хлопчики) у родині місцевого шляхтича Матвія Івановича Корецького та його дружини Ганни Гаврилівни. Із числа народжених: 44 діток народилися у селянських родинах і 6 діток у заможних шляхецьких родинах. У двох новонароджених селянських дітей хрещеними батьками були місцеві шляхтичі.

Крім цього, в Летавській церкві повінчалося 19 пар, із них 16 селянських і 3 шляхецьких. Серед одружених 15 пар були повністю із місцевих жителів. Дві пари складалися із летавських дівчат та парубків містечка Лянцкоруні. В іншій парі також дівчина була із Летави, а хлопець із села Сокиринці. Ще в одній парі шляхтич Михайло Ілліч Корецький одружився на дівчині із села Ніверки. 10 пар одружувалось вперше і 9 пар вдруге.

На протязі року в селі померло та було поховано за хрестиянським обрядом 49 людей, із них 27 чоловіків і 22 жінки. Із числа померлих 24 дитини у віці до семи років та 15 діток віком до одного року. Серед померлих були 46 селянина і 3 шляхтича. Найбільше померло людей у лютому, квітні і серпні (по 6 осіб). 24 померлих, які були старші семи років перед смертю удостоєні сповіданню та святих таїн причастя. Одна жінка, не сповідалася, тому що раптово померла від переохолодження (замерзла а дорозі).

В цьому році у метричній книзі згадується село Слобідка, яке пізніше стало називатися Ружа, і яке відносилося до летавського церковного приходу. Тож в книзі записано, що 27 лютого 1812 року священником Антонієм Венгрженовським була похрещена і святим миром помазана дівчинка Євдокія – дочка жителів села Слобідка, законно-вінчаних Федора Кириловича Коробчука та його дружини Василини Тимофіївни, греко-російського віросповідання.

4 грудня 1812 р.

Цього дня священник села Жабинці Іоан Левицький похрестив і миром помазав сина Василя Стржельбицького – Іоана, який народився в селі Летава 20 червня 1812 року. Його хрещеним батьком був шляхетний Іван Матковський. Через два роки Іоан Левицький похрестив і миром помазав другого сина Василя Стржельбицького – Миколая, який народився 6 грудня 1814 року. Його хрещеним батьком був шляхетний Войцех Бегеревич.

(Львівська наукова бібліотека ім.В.Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф.141. Олександр Чоловський «Materialy rodzinno-majatkowe Strzelbickih 1700-1908 р. ст.53)

1819 р.

Священник Летавської Покровської церкви Антоній Васильович Венгрженовський та дяк – Михайло Іванович Мединдський, склали розпис про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастя.

Згідно з цього розпису, маємо інформацію, що в селі було 103 двори, в яких проживало 867 осіб: 415 чоловіків і 452 жінки, із них дітей віком до 16 років – 386 осіб: 177 хлопчиків і 209 дівчаток. Згадується 91 родина, яка мала прізвище: Бабійчук, Баб’як, Байда, Байдюк, Барчук, Беднарчук, Безвушко, Березовський, Бесараба, Білий, Блискун, Бобровська, Бойчук, Бурдельний, Витвицький, Виховалиць*, Водницька, Войтов, Волощук, Вуєчко, Ганущак, Голянський, Горобец, Горошко, Горячок, Грицюк, Гуменючок, Давимука*, Зінота*, Зубик, Іляницький, Калуцький, Козьмін, Конир*, Коробчук, Краснопольський, Кривий, Кривохижий, Кузьняк, Кучер, Лановский, Лисянський, Литвинко, Лукієнчук, Майдик, Маловічко, Марковська, Мартинюк, Маслій, Мельник, Михальчук, Мороз, Москалик, Натолочний*, Нікітін*, Николін, Овчар, Олійник, Охрім, Панчурок, Помиєяпко, Прилежний, Пристайн, Растецька*, Регилючок, Ризничок, Ришетник, Рипійчук, Романючок, Руденький, Рябий, Савчук, Семенюк, Сиворос, Скрипник, Стрельбицький, Тимкова, Ткач, Труняк, Тютюник, Улановський, Фидорчук, Харковлюк, Циган, Чорній, Чубатюк, Штик, Шутяк, Юрченков, Ягольницький, Яцков.

В порівнянні із церковним розписом 1801 року, в селі появилися нові прізвища: Бабійчук, Баб’як, Байдюк, Беднарчук, Безвушко, Бойчук, Бурдельний, Виховалиць*, Войтов, Горобец, Горошко, Зинота*, Зубик, Калуцький, Кривохижий, Лановський, Литвинко, Майдик, Мельник, Михальчук, Москалик, Натолочний, Нікітін, Овчаров, Помиєяпко, Прилежний, Пристайн, Ришитников, Семенів, Семенюк, Тютюник, Улановський, Фидорчук, Циган, Штик, Яцков.

Натомість не значаться прізвища: Бабій, Балан*, Бидинко, Бойко, Войт, Гапяк, Глитавий, Глухий, Гончар, Гуменний, Гупало, Гургуца, Коваль, Козак, Козьма, Кушнярка, Литвин, Мики*, Миков*, Михалко, Москаль, Натолоч*, Пастух, Придун, Разна, Свирид, Семков, Сич, Сліпий, Тимков, Тригуб, Цісар, Чубатій, Чупрунячка, Швець, Яцурина.

Найбільш чисельною була родина Шутяків, яка налічувала разом із дітьми 30 осіб. Великими були родини Барчуків та Горячків, які налічували по 23 особи. Найстаршим жителем села був Гаврило Федорович Кривохижий, якому на той час було 77 років. Серед найстаріших жителів села також були: Труняк Марія – 76 років та Охрім Яків Михайлович – 74 роки.

Із православних дворян, які проживали в селі, до церковного приходу входила дворянська родина Стрельбицьких: Прокопій Васильович з дружиною та сином, Йосип Георгійович з дружиною та чотирма дітьми, Петро Георгійович з дружиною та дочкою, Афанасій Васильович та Іван Георгійович, які були не одружені. Племінник колишнього орендаря летавської землі Казимира Березовського – Михайло Якович Березовський з дружиною та п’ятьма дітьми. Також до церковного приходу входили дворяни: Витвицький Ілля Федорович з дружиною та дітьми; Голянський Михайло Іванович з дружиною та дітьми; Краснопольський Андрій Георгійович із сином, дружиною та її братом Корецьким Михайлом Миколайовичем; Лисянський Григорій Васильович з дружиною та дітьми; Іляницький Іван Миколайович з дружиною; та дворянки: Водницька Агафія Василівна з дітьми, Бобровська Агафія Михайлівна, Марковська Ганна Іванівна, Растецька Параскева Прокопівна.

До летавського церковного приходу було приписано і село Слободка, яке пізніше стало називатися Ружа. У ньому було 20 дворів і проживало 142 особи, із них: 79 чоловіків і 63 жінки. Більше століття село Ружа тісно перепліталося родинними зв’язками із селом Летава.

(«Исповедные росписи по церквям Каменецкого уезда за 1819 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7059, сторінка 978-1015)

1820 р.

Село Летава належало Войцеху Грабовському, в якого працювало – 353 селянина чоловічої статті.

1820-ті роки.

Власником частини землі в селі Лятава стає родина Дружбацьких.

Рід Дружбацьких:

Пьотр Дружбацький був одружений на Катерині Цецерській. У них було двоє дітей: дочка Маріана та син Міхал.

Дружбацький Міхал Пьотровіч 1725 р.н. похрещений в церкві Лічковського. В 1767 році був віце-правителем Летичівського двору; в 1769 р. судовим приставом; в 1779 р. міським писарем; в 1769 городничим в м. Брацлаві. Був одружений на Анні Чайковській, з Летичівського повіту, яка народила йому сина – Йоахіма.

Дружбацький Йоахім Міхалович, в 1788 році був земельним регентом в Летичеві, в 1796 році придбав у панів Любомирських маєток в селі Зверхівці (біля м. Сатанова). Його дружиною була Розалія Червінська і у них було двоє синів: Францішек і Карол.

Дружбацький Франц Йоахімович 1791 р.н., народився в с. Вонхові, одружився на Катерині Ковнацькій. У них було двоє дітей: Йозеф 1826 р.н., народився в с. Скотиняни (зараз село Клинове біля м. Сатанова) та Меланія 1829 р.н. народилась в с. Лятава.

Дружбацький Карол Йоахімович 1793 (1796) р.н., народився в м. Сатанові, одружився на Елізабеті Крушельницькій. У них було четверо дітей: син Мауріцій та дочки Маріана, Йозефа та Емілія. Помер 22.02.1851 року.

Дружбацький Мауріцій (Маврикій) Карлович 21.09.1826 р.н., народився в с. Лятава, власник маєтку в селі Лятава, дворянин, кандидат в мирові посередники від Кам’янецького повіту, Подільської губернії. Був одружений на Меланії Францівні Дружбацькій та мав дочку Ганну. Активний учасник Польського повстання 1863-1864 р.р. Страчений 29.11.1863 року у Києві.

Дружбацька Ганна Маврикіївна, народилася в с. Лятава, дворянка, була поміщицею та власницею маєтку в селі до 1918 року, потім емігрувала за кордон.

(Adam Boniecki «Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich» 1902 р. Варшава, ч.1, том V, ст.45)

13 липня 1821 р. – 10 березня 1822 р.

Період розгляду справи про вбивство шляхтича Матвія Гурського, тіло якого після сварки з поміщиком Дружбацьким знайшли в ставку містечка Лянцкоруня, Подільської губернії.

(РГИА. Российский Государственный исторический архив г. Санкт-Петербург, 1821 г., фонд 1151, опись 1, документ 167). (Фонд 1398, опись 1, документ 1944)

12 серпня 1834 р.

Цього дня слухалась справа Подільського губернського правління про висилку в Австрійську імперію біглого австрійського солдата Романа Гуляка, який прийняв російське підданство і поселився в селі Лятава в маєтку поміщика Карла Дружбацького.

(ЦДІАК України м. Київ, 1834 р. фонд 442, опис 1, т.2, справа 1576, 10 арк.)

13 червня 1837 р.

В Збризькому римо-католицькому приходському костелі відбулося вінчання селянина вдівця Ґабріеля Хлипи, 42 роки із містечка Збриж та вдови Катерини Духів, 40 років із села Летави. Батьки молодого: селяни Шимон та Маґдалена Хлипи, батьки молодої: Станіслав та Тереса Духів. Свідки: селянин Мацей Якубишин та селянка Маріанна Зиманів.

(ДАЖО, ф.187, оп.51, спр.145, арк.227-253)

(Сайт: Літопис Скали. http://litopys-skaly.blogspot.com/2021/09/1837.html)

1841 р.

Із опису Кам’янецького повіту було встановлено, що кількість населення в селі Лятава становила 520 осіб чоловічої статті та 524 особи жіночої статті. Власниками землі в селі були поміщики: Вашіовський (можливо Вацовський – поміщик із Збрижа), Грабовський та інші.

(ЦДІАК України м. Київ, 1841 р. фонд 442, опис 791-а, справа 28, сторінка 59)

1842 р.

Священником Летавської Свято-Покровської православної церкви був Миколай Іванович Левинський, дяком Іоан Матвійович Доманішевський. Вони склали відомість про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та святих таїн причастя. Також у цьому документі згадується померлий священник Венедикт Сокальський, дружина якого Олена Миколаївна проживала в Летаві.

Згідно з цими відомостями, маємо інформацію, що в селі було 126 дворів, в яких проживало 1049 осіб: 516 чоловіків і 533 жінки, із них дітей віком до 16 років – 460 осіб: 223 хлопчика і 237 дівчаток. Згадуються 105 родин, які мали прізвище: Алексєєв, Бабій, Баб’як, Байдюк, Барчук, Басараба, Безвушко, Безпалько, Білий, Білоус, Блискун, Бойчук, Бучківський, Везлян, Войтов, Волощук, Вуєчка, Гаврилюк, Глитавий, Горошко, Горячок, Грабовецький, Грицюк, Гуленський, Гуменюк, Гургуца, Давимука, Дворецький, Демчук, Доманішевський, Дубовий, Зварич, Зубик, Йосипчук, Калуцький, Козьмін, Кокра, Коробчук, Краснопольський, Крутачок, Кузь, Кузьняк, Кухар, Кучер, Кушнір, Ламберчук, Левинський, Литвин, Лозинська, Лукинчук, Майданюк, Маловічко, Мартинюк, Марчин, Марценищин, Маслій, Мельник, Моркотюк, Муляр, Нагурний, Николін, Олійник, Охрім, Палагнин, Панчурик, Петровський, Пиріжок, Подвисоцький, Регилюк, Ризничок, Ришетник, Рогозенський, Романюк, Рипій, Руденький, Рябий, Савчук, Семенова, Скрипник, Слупський, Собков, Сокальська, Сомик, Стрельбицький, Тимчишин, Титарчук, Титяник, Тихий, Ткачів, Труняк, Фидирцив, Філяр, Форостян, Харковлюк, Худик, Цісар, Чинник, Чорній, Чубатюк, Шутяк, Юрченков, Ягольницький, Янтков, Яцив, Яцков.

В порівнянні із церковним розписом 1819 року в селі появилися нові прізвища. Священнослужителів: Левинський, Доманішевський, Сокальська. Дворян та однодворців: Грабовецький, Петровський, Подвисоцький, Рогозенський, Слупський. Селян: Алексєєв, Безпалько, Білоус, Бучківський, Везлян, Гаврилюк, Глитавий, Гуленський, Горгуца, Дворецький, Демчук, Дубовий, Зварич, Йосипчук, Крутачок, Кузь, Кухар, Кушнір, Ламберчук, Моркотюк, Марчин, Марценишин, Муляр, Нагурний, Палагнин, Пиріжок, Собков, Сомик, Титарчук, Титяник, Тихий, Фидирцев, Філяр, Форостян, Худик, Цісар, Чинник, Янтков, Яцив.

Натомість у відомостях не значяться прізвища, які були в минулому розписі. Священнослужителів: Венгрженовський, Мединдський, Михалевич. Дворян: Березовський, Витвицький, Голянський, Іляницький, Бобровська, Водницька, Марковська, Растецька. Селян: Беднарчук, Бурдельний, Виховалиць, Ганущак, Горобец, Зінота*, Кривий, Кривохижий, Лановський, Литвинко, Михальчук, Мороз, Москалик, Натолочний, Нікітін, Овчар, Помиєяпко, Прилежний, Пристайн, Сиворос, Тютюнник, Улановський, Федорчук*, Циган, Штик.

Найбільш чисельною була родина Чорніїв, яка налічувала разом із дітьми 39 осіб. Великими були родини Масліїв – 37 осіб та Горячків – 36 осіб. Найстаршим жителем села був Георгій Іванович Регелюк, якому на той час було – 78 років. Серед найстарших жителів села також були: Гуменюк Іван Федорович, Кузняк Василь Васильович та Панчурик Григорій Михайлович, яким було по 73 роки. Найстаршою жінкою була Войтова Ганна Федорівна – 72 роки.

Із православних дворян до церковного приходу входили: Стрельбицький Афанасій Васильович, Стрельбицький Йосиф Григорович з дружиною та дітьми, Стрельбицький Петро Григорович з дружиною, дітьми та внучкою. Грабовецький Семен Павлович з дітьми, Грабовецький Лука Павлович з дружиною та дочкою, Грабовецька Ганна Павлівна із незакононародженою дочкою. Слупський Антоній Іванович з дружиною та дочкою. Дружина дворянина Подвисоцького Тадеуша Домініковича – Марія Григорівна з дітьми. Із однодворців до православного церковного приходу входили: Краснопольський Іван Андрійович з братом Василем та сестрами. Лозинська Ганна Іванівна з дітьми. Дружина однодворця Петровського Венедікта Івановича з дочкою. Дружина однодворця Рогозенського Матвія Івановича – Ірина Миколаївна з дочками.

Крім цього у відомостях значаться 22 особи римо-католицького віросповідання (14 чоловік і 8 жінок), які проживали у селі та відносилися до Збризького приходського костелу. Серед них 3 дворянина, 2 однодворці та 17 селян. Найбільшою селянською родиною римо-католицького віросповідання була родина Зубиків (5 чоловіків).

Серед військових, які проживали у селі були: відставний унтер-офіцер Василь Якович Алексєєв, відставні солдати: Дмитро Іванович Глитавий, Стефан Іванович Моркотюк, Семен Григорович Рипійчук та Григорій Семенович Шутяк. Серед рекруток, чоловіки яких знаходились на військовій службі, в селі проживали: Юстина Йосипівна Стрельбицька, дружина однодворця Миколая Збжезецького, забраного на військову службу в 1841 році. Марія Григорівна Зубик, дружина Лаврентія Зубика, забраного на військову службу в 1823 році. Матрона Іванівна Пиріжок, дружина Григорія Пиріжка, забраного на військову службу в 1837 році. Марія Микитівна Титяник, дружина Романа Титяника, забраного на військову службу в 1835 році. Ірина Онуфріївна Шутяк, дружина Івана Прокоповича Шутяка, забраного на військову службу в 1831 році.

У таких селян як: Барчук Василь Миколайович, Гаврилюк Іван Дмитрович, Николін Микита Іванович та Чорній Федор Васильович були свої комірники, що підкреслює їхній заможній статус.

У відомостях згадується і про біглого кріпосного селянина Івана Васильовича – зятя Василя Миколайовича Палагниного, що втік від свого поміщика і перебував у бігах.

До летавського православного церковного приходу відносилося і село Ружа, в якому було 28 дворів і проживало 207 осіб, із них 112 чоловіків і 95 жінок.

(«Исповедальные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1842 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7599 ч 3, сторінки 430-470)

13 травня 1843 р.

Священник Летавської Свято-Покровської православної церкви Миколай Іванович Левинський, разом із дяком Іоаном Матвійовичем Доманішевським, склали відомість про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та святих таїн причастя.

Згідно з цими відомостями, маємо інформацію, що в селі було 125 дворів, в яких проживало 1053 особи: 513 чоловіків і 540 жінок, із них дітей віком до 16 років – 462 особи: 217 хлопчиків і 245 дівчаток. За рік у селі народилося 43 дитини, із них 16 хлопчиків і 27 дівчаток, в тому числі одна двійня. Двоє дівчат народилося у селянській сім’ї Євстафія та Олени Вуєчок. На протязі року в селі одружилося 9 пар та померло 38 людей в тому числі 18 дітей віком до 16 років.

Згадуються 108 родин, які мали прізвище: Алексєєв, Бабій, Баб’як, Байдюк, Барчук, Басараба, Безвушко, Безпалько, Білий, Білоус, Блискун, Бойчук, Бучківський, Везляк, Войтов, Волощук, Вуєчка, Гаврилюк, Глитавий, Горошко, Горячок, Грабовецький, Грицюк, Гуленський, Гуменюк, Гургуца, Дворецький, Демчук, Доманішевський, Дубов, Зварич, Зубик, Йосипчук, Калинський, Калуцький, Ковальченко, Козьмін, Кокра, Коробчук, Краснопольський, Крутачок, Кузь, Кузьняк, Кухар, Кучер, Кушнір, Ламберчук, Левинський, Литвин, Лозинська, Лукинчук, Майданюк, Маловічко, Мартинюк, Марчин, Марценишин, Маслій, Мельник, Моркотюк, Муляр, Нагурний, Николін, Новицький, Олійник, Охрім, Палагнина, Панчурик, Петровський, Пиріжок, Подвисоцький, Регилюк, Ризничок, Ришетник, Рогозинський, Романюк, Рипій, Руденький, Рябий, Савчук, Семенева, Скрипник, Скула, Слупський, Собков, Сомик, Стрельбицький, Тимчишин, Титарчук, Титяник, Тихий, Ткачів, Труняк, Тулевич, Фидирцив, Філяр, Форостян, Харковлюк, Худик, Цісар, Чиник, Чорній, Чубатюк, Шутяк, Юрченков, Ягольницький, Янтков, Яцив, Яцков.

За останній рік до села прибуло для проживання 22 особи. На посаду дяка до Летавської церкви прибув Тулевич Єлисей Лукич із матір’ю. Із дворян, відставний поручик Антоній Новицький, католицького віросповідання, із дружиною та п’ятьма дітьми і дворянин Микола Леонтійович Калинський. Із селян до села прибули: Ковальченко Андрій з дружиною та двома синами, вдова Крутачок Марія Василівна із сином, в селі появилися дві дочки Теклі Стефанівни Ламберчук – Катерина та Ганна, яких не було у попередній відомості, Фидирцив Григорій Миколайович з дружиною. Із села Ружа до Летави переїхав Чинник Яків Данилович із дружиною.

У порівнянні із минулорічними відомостями у селі не значилась 21 людина. А саме: дворянин Грабовецький Семен Павлович з дружиною та трьома дітьми. Селяни: Басараба Григорій Дмитрович, Безпалько Матрона Іванівна із дочкою, Вуєчок Марія Романівна, Мартинюк Калина Йосипівна, Пиріжок Параска Андріївна, Решетник Іван Гаврилович, Романюк Максим Олексійович з дружиною, Собков Іван Матвійович з дружиною та сином, Фидирцева Ганна Миколаївна, сестра Грицюк Агафії Іванівни – Ганна та дві сестри Шутяк Домнікії Андріївни – Ксенія і Марія.

Найбільш чисельною була родина Чорніїв, яка налічувала разом із дітьми 40 осіб. Великими були родини Масліїв та Горячків, які налічували відповідно по 38 та 37 осіб. Найстаршим жителем села був Георгій Іванович Регелюк, якому на той час було – 79 років. Серед найстарших жителів села також були: Кузняк Василь Васильович та Панчурик Григорій Михайлович, яким на той час було по 74 роки. Найстаршою жінкою у селі була Войтова Ганна Федорівна – 72 роки.

Із православних дворян до церковного приходу входили: Стрельбицький Афанасій Васильович; Стрельбицький Йосиф Григорович з дружиною та дітьми; Стрельбицький Петро Григорович з дружиною та дітьми; Грабовецький Лука Павлович з дружиною та сестрою; Слупський Антоній Іванович з дружиною та дочкою; Лозинська Ганна Іванівна з дітьми; дружина відставного поручика Новицького Антонія – Марія Іванівна з дітьми; дружина дворянина Подвисоцького Тадеуша Домініковича – Марія Григорівна з дітьми; дружина дворянина Петровського Венедікта Івановича з дочкою. Однодворці: Краснопольський Іван Андрійович з братом Василем та сестрами і дружина однодворця Рогозенського Матвія Івановича – Ірина Миколаївна з дочками.

Крім цього у відомостях значиться 20 осіб римо-католицького віросповідання, які проживали у селі та відносилися до Збризького приходського костелу. Це в основному були дворяни і однодворці, але були і селяни, як наприклад родина Зубиків, що налічувала 5 чоловіків римо-католицького віросповідання.

Серед військових, які проживали у селі, ми бачимо дворянина: відставного поручика Антонія Новицького, а також селян: відставного унтер-офіцера Василя Яковича Алексєєва; відставних солдат: Дмитра Івановича Глитавого, Стефана Івановича Маркатюка, Семена Григоровича Рипійчука та Григорія Семеновича Шутяка. Серед рекруток, чоловіки яких знаходились на військовій службі, в селі проживали: Юстина Йосипівна Стрельбицька, дружина однодворця Миколая Бризицького, забраного на військову службу в 1841 році; Марія Григорівна Зубик, дружина Лаврентія Зубика, забраного на військову службу в 1823 році; Матрона Іванівна Пиріжок, дружина Григорія Пиріжка, забраного на військову службу в 1837 році; Марія Іванівна Титяник, дружина Романа Титяника, забраного на військову службу в 1835 році; Ірина Онуфріївна Шутяк, дружина Прокопа Шутяка, забраного на військову службу в 1831 році.

Наймані робітники (комірники) залишилися тільки у селян Гаврилюка Івана Дмитровича та Николіна Микити Івановича.

До зятя Софії Яківни Палагниної – Івана, який був кріпосним селянином і переховувався від свого поміщика додатися Кузь Андрій Онуфрійович та Чубатюк Соломонія Онуфріївна, які також перебували у бігах.

До летавського церковного приходу було приписано і село Ружа, в якому було 30 дворів і проживало 212 осіб, із них 117 чоловіків і 95 жінок.

(«Исповедальные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1843 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 7652, сторінки 1823-1860)

1843 р.

Війтом (старостою) у селі Летава був Василь Федорович Стрельбицький (Стржельбицький) 23.12.1780 р.н., який народився в селі Летава, греко-католицького віросповідання. Його дружиною була Соломія Лобецька 1791 р.н., католицького віросповідання. У них було двоє синів: Іоан та Миколай і п’ятеро внуків.

(Львівська наукова бібліотека ім.В.Стефаника НАН України. Відділ рукописів. Ф.141. Олександр Чоловський «Materialy rodzinno-majatkowe Strzelbickih 1700-1908 р. ст.28; 32; 38; 53)

16 липня 1843 р.

Указом Подільських дворянських депутатських зборів №2059, шляхетний рід Стржельбицьких внесено в дворянську родословну книгу.

(“Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии”, 1897 г. Каменец-Подольский, ч. 6, ст. 318)

1844 р. – 1850 р.

Власником частини села Лятава був поміщик Едуард Якович Мечніковський. Згідно інвентарної виписки 1845 – 1850 р., у нього було кріпосних селян: чоловічої статі – 39, а по факту 45; жіночої статті 35, по факту – 44; в тому числі робочих чоловіків – 29, жінок – 24; господарств тяглих – 2; піших або полутяглих – 12; городників – 1; бобилів – 0; дворових людей – 0; дворових, які знаходились на оброку – 0. Із загальної кількості, в маєтку було 130, 7/12 десятин землі. У селян знаходилось: присадибної і городньої – 9 десятин; орної землі – 53 десятини; сінокісної – 0. (Тяглі селяни – категорія селян, які відбували панщину, обробляючи панську землю своєю тягловою худобою (кіньми, волами) й сільськогосподарським знаряддям. Бобиль – бідна, бездомна, безсімейна людина. Дворові люди, че́лядь — кріпаки, яких їхні пани використовували як домашню прислугу. Десятина землі – одиниця площі, яка дорівнювала – 10 925 м², тобто 1,0925 га.

(Державний архів Хмельницької області. Фонд 241, опис 1, справа 403)

16 вересня 1844 р.

Селяни с. Лятава, Кам’янецького повіту, Подільської губернії підпалили 3 скирти соломи у маєтку поміщика Едуарда Мечніковського.

30 липня 1847 р.

Указом Подільських дворянських депутатських зборів №2658, шляхетний рід Дружбацьких внесено в дворянську родословну книгу.

Дружбацький Франц з дітьми: Іосифом-Калясантієм-Цезарієм і Меланією.

Дружбацький Карл з дітьми: Маврикієм-Януарієм і Маріанною, Юзефа-Маріанна-Анна і Емілія-Юліана – діти Іоахима-Михайла-Ігнатія Михайлова.

(“Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии”, 1897 г. Каменец-Подольский, ч. 1, ст. 30)

10 лютого 1848 р.

Указом Подільських дворянських депутатських зборів №3561, поміщика Заленського Владислава-Адольфа – сина Еразма Іванова, внесено в дворянську родословну книгу.

(“Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии”, 1897 г. Каменец-Подольский, ч. 2, ст. 125)

1848 р.

У селі біля церкви побудовано дзвіницю.

22 грудня 1850 р.

Із рапорта Кам’янецького земського справника стало відомо, що в маєток села Лятави, поміщика Карла Дружбацького, повернувся один кріпосний селянин (прізвище не вказано), який утік із села і перебував у бігах.

(ЦДІАК України м. Київ, 1850 р. фонд 442, опис 547, справа 35, сторінки 36-38)

22 лютого 1851 р.

У метриці про померлих Збризького римо-католицького приходського костелу є запис про те, що в селі Летава на 56 році життя помер поміщик дворянин Кароль Дружбацький від хвороби Плуц. Його законна дружина Єлізавета Крушельницька померла раніше. Відносився померлий до цього ж приходу і залишив після себе сина Маврікія і дочку Марію. Його тіло ксьондз Каноник Мєлікавич двадцять четвертого лютого, поховав на громадському цвинтарі.

(«Копии метрик о умерших в Збрижзком приходе в 1851 году», Державний архів Хмельницької області, фонд 17, опись 1, справа 123, сторінка 4)

22 вересня 1851 р.

Із рапорта Кам’янецького земського справника стало відомо, що в маєток села Лятави при дії інвентарних правил на протязі травневої третини поточного року, повернувся один кріпосний селянин (прізвище не вказано), який перебував у бігах.

(ЦДІАК України м. Київ, 1850 р. фонд 442, опис 547, справа 35, сторінки 101-102)

1851 р.

У селі Лятава стався бунт селян у маєтку Дружбацького.

27 березня 1856 р. – 26 лютого 1858 р.

В березні місяці орендар землі поміщика Мечніковського, дворянин Кульчицький, взяв до себе в слуги 13-ти річну дівчину Ірину – дочку Пантелеймона Байдюка. Через жорстоке поводження із нею дружини Кульчицького, Ірина втекла додому. Кульчицький в свою чергу неодноразово вимагав від Байдюка повернути до нього Ірину, але дружина Байдюка – Марія відмовилась це зробити. 27 березня 1856 року Кульчицький, разом із своїм сином та двома селянами Танасієм Савчуком і Степаном Харкавлюком, прибули до будинку Байдюка, вибили двері в кладову, де ховалися Марія та Ірина Байдюкові і жорстко побили їх різками, в результаті чого Марія втратила свідомість і довго хворіла.

30 березня 1856 року даний факт побиття зафіксував становий пристав 2-го стану Русаков. Для цього він викликав із міста Кам’янця городового лікаря, який оглянув Марію Байдюкову та засвідчив її стан здоров’я. Також про цей випадок Русаков доповів Кам’янецькому земському справнику, який в свою чергу про поступок дворянина Кульчицького 5 квітня 1856 року доповів Київському військовому Подільському і Волинському генерал-губернатору. За наказом губернатора Подільської губернії Степанова М.В. по даному випадку проводилась перевірка. Для цього в село Лятава було відправлено Кам’янецького предводителя дворянства та земського справника, щоб останні пересвідчили все на місці. За результатами перевірки 26 лютого 1858 року Подільський губернатор прийняв рішення: зобов’язати дружину Кульчицького не брати в прислугу кріпосних селян, а знайти для цього вільних людей. Нагляд за цим рішенням поклав на станового пристава 2-го стану.

В 1860 році Ірина Байдюк вийшла заміж за Івана Миколайовича Столяна та згідно церковних відомостей 1866 року у них було 2 дітей: Козьма – 5 років та Дмитро – 2 роки.

(ЦДІАК України м. Київ, 1856 р. фонд 442, опис 448, справа 11)

12 липня 1858 р. – 13 лютого 1860 р.

В 1844 році поміщик частини села Лятава Дружбацький, відправив на військову службу селянина Чубатюка Степана Степановича, а в 1855 році на військову службу відправив і його рідного брата Никифора. Обоє вони залишили в селі своїх дружин, проживаючих в їхній батьківській хаті. Після смерті батьків Чубатюків, поміщик Дружбацький виселив жінок із свекрової хати і вселив туди людину, яка відробляла у нього барщину.

В 1857 році рядовий Костромського піхотного полку Степан Чубатюк був безстроково відпущений із армії та повернувся в Летаву. Він попросив поміщика Дружбацького повернути йому батьківську хату, яка належить йому за спадщиною, і навіть готовий був, як вільний селянин платити йому чинш, але останній відмовився. Після цього Чубатюк поскаржився на Дружбацького становому приставу Русакову, але той залишив скаргу без розгляду.

В квітні 1858 року Чубатюк подав скаргу в Кам’янецький Земський суд та начальнику Подільської Губернії, але кругом отримував відмову. 12 липня 1858 року Чубатюк як неграмотний через дворянина Власія Ортимонова подає прохання Київському військовому Подільському і Волинському генерал-губернатору і 13 лютого 1860 року отримує відповідь в якій йому відмовлено у правах на батьківський будинок, в зв’язку із тим, що будинок батьки Чубатюка побудували на поміщицькій землі і за поміщицькі будівельні матеріали.

(ЦДІАК України м. Київ, 1858 р. – 1860 р. фонд 442, опис 449, справа 35)

11 лютого 1860 р.

В Збризькому римсько-католицькому приходському костелі відбулося вінчання поміщика із Летави 31-річного дворянина Владислава Еразмовича Заленського та 18-річної дворянки Філіпіни Мечниковської із Збрижа. У храмі були присутні батьки молодого: благородні Еразм та Людвіка Трептавська Заленські; батьки молодої: благородні Едвард та Горонісія Тальська Мечниковські, свідки: благородні Владислав та Вацлав Чарнецькі та інші.

(Державний архів Житомирської області фонд 178, опис 52, справа 195, аркуші 354-372зв)

(Сайт: Літопис Скали. http://litopys-skaly.blogspot.com/2021/09/1860.html)

19 лютого (3 березня) 1861 року в Санкт-Петербурзі російський імператор Олександр II підписав Маніфест про відміну кріпосного права і «Положення про селян, що виходять із кріпосної залежності», яке складалося із 17 законодавчих актів.

За умовами цих актів селяни отримували особисту свободу і право вільно розпоряджатися своїм майном, поміщики зберігали власність на всі землі, які їм належали, але зобов’язані були надати в постійне користування селянам присадибну землю, польовий наділ та інші угіддя.

Присадибну ділянку селянин мав право викупити будь-коли. Викуп надільного землеволодіння здійснювався тільки з дозволу поміщика. За отриману землю селяни, як і раніше, зобов’язані були виконувати панщину чи платити оброк і не мали права відмовлятися від неї протягом 9-ти років. Розміри селянського наділу та повинностей фіксувалися в уставних грамотах 1861 р., що складалися на кожний поміщицький маєток і перевірялися мировими посередниками. До викупу земель селяни вважалися тимчасово-зобов’язаними, після укладення угоди про викуп селянами-власниками.

Колишні кріпаки отримували низку громадянських прав: право купувати у приватну власність нерухоме майно, займатися торгівлею та іншими промислами, будувати фабрики, відкривати торгівлю та ремісничі заклади, брати підряди, укладати угоди, записуватися до купецьких гільдій, самостійно вирішувати свої господарські та родинні справи, збиратися на мирські (сільські) збори для розв’язання місцевих питань, обирати органи селянського само-управління; сільського старосту та збирачів податків, волосних старшин і волосний суд.

6 травня 1861 р.

Подільський губернатор Брауншвейг Р.І. доповів військовому міністру Сухозанету М.О., що у селах Лісоводи, Лятава, Підпилип’я, Салуга, Жабенці та Ніверка Кам’янецького повіту, були встановлені випадки непокори селян владі та ухилення від виконання повинностей. В зв’язку із чим командиру Севського піхотного полку було надано наказ про розквартирування в цих селах військ для взаємодії з місцевою поліцією приведення селян до покори і для охорони громадського порядку. В село Лісоводи направлена 1-ша рота 2-го батальйону, що розташовувалась в містечку Купині. В села Лятаву, Жабенці та Ніверку 1-ша рота 1-го батальйону, що розташовувалась в містечку Смотричі та місті Кам’янці.

(«Селянський рух на Україні 1850-1861 р.р.» збірник документів Київ, 1988 р. ст.273, 406)

(ЦДІАК України м. Київ, 1861 р. фонд 442, опис 300, справа 23, сторінка 1, 3)

1862 р.

В липні 152 селянських господарств Дружбацького отримали 94 десятин присадибної землі і 576 десятин поля.

16 селянських дворів Заленського отримали 11 десятин присадибної землі і 52 десятин поля.

3 листопада 1862 р. – 26 липня 1864 р.

В цей час тимчасово-зобов’язані селяни проводили викуп земельних ділянок в селі Лятава у маєтку поміщика Заленського Владислава Еразмовича.

(РГИА. Российский Государственный исторический архив г. Санкт-Петербург, 1862 г., фонд 577, опись 29, документ 598).

7 грудня 1862 р. – 16 листопада 1863 р.

В цей час тимчасово-зобов’язані селяни проводили викуп земельних ділянок частини села Лятави у маєтку поміщика Дружбацького Маврікія Карловича.

(РГИА. Российский Государственный исторический архив г. Санкт-Петербург, 1862 г., фонд 577, опись 29, документ 587).

1863 р. – 1864 р.

10 (22) січня 1863 року у Варшаві розпочалося польське національне повстання проти Російської імперії, яке охопило землі Королівства Польського, Литви, Білорусі і частини Правобережної України та було направлене на відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 року. Повстання було кероване політичними угрупуваннями: «білих» та «червоних», його найвищим органом був Національний уряд. Збройні конфлікти повстанців мали характер партизанської війни в ході якої було здійснено близько 1200 сутичок між повстанцями і російськими військами. Під час таких сутичок було убито від 10 до 15 тисяч повстанців і від 20 до 25 тисяч поранено. Російський уряд жорстоко розправився з повстанцями: сотні учасників було страчено, десятки тисяч засуджено та вислано до Сибіру або віддано до армії, а їхнє майно конфісковано. Повстання закінчилось 06 (18) червня 1864 року поразкою повстанців, ліквідацією решток автономії Королівства Польського і активізації антипольської політики російської влади.

Активним учасником польського повстання був поміщик села Летава – Маврикій Дружбацький 21.09.1826 р.н., уродженець села Летава, поляк за національністю, дворянин, кандидат в мирові посередники Кам’янецького повіту, Подільської губернії, один із членів підпільної організації житомирського відділення. 24 липня 1863 року в Житомирі, під час переправи через річку Тетерів був заарештований російськими царськими властями. При обшуку в нього виявили таємні документи і печатки Національного уряду, які вивели на слід підпілля. 29.11.1863 року в укріплені Косий капонір Київської фортеці Дружбацький М.К., разом із іншими повстанцями був розстріляний.

(Вероніка Соболєва «Польское патриотическое движение. Восстание 1863 года и Житомир», 10.10.2011 р.)

6 серпня 1863 р.

За участь у польському повстанні маєток поміщика Маврикія Дружбацького конфісковано в державну казну. Із перепису конфіскованого майна встановлено, що в маєтку було землі загальною площею – 1556 десятин 829 сажень. Із них: наділеної селянам – 670 десятин 1637 сажень; залишеної при маєтку за наділом селян: садибної – 31 десятина 2264 сажень; польової – 853 десятини 1729 сажень. Будівлі, які належали маєтку: два житлові дерев’яні одно етажні будинки, два флігеля, два кам’яних погреба, цегляна кузня, цегляний будинок в саду, цегляна клуня (стодола), сарай з молотильною машиною, цегляна конюшня, три хліва для худоби, одна дерев’яна комора, а друга кам’яна в чотири поверхи, цегляна вівчарня, дві стайні для карети і коней, і кам’яний фундамент під новий будинок. Також до маєтку належало по оброку: 18 оброчних садиб, корчма, сарай для вичинки цегли, два млина і чотири фруктових сади. Річний дохід з маєтку в 1863 році складав – 2680 руб. 8 коп.; із них, із землі – 2254 руб. 8 коп., із оброчних статей – 426 руб. Кількість належної за селянський наділ викупної позики складала – 31 768 руб. 67 коп. Ці гроші були направлені на погашення боргів маєтку, по яким було пред’явлено приватних і державних позовів на суму – 34 732 руб. Так серед тих, хто подавав цивільні позови на майно були: поміщик Червінський на суму – 6000 руб., в позові відмовлено; поміщик Розенберг на суму 1000 руб., поміщик Чайковський на суму 3000 руб., в позові відмовлено та поміщик Бржиський на суму 4500 руб.

Для вирішення майнових спорів державними органами тодішньої влади, через газету «Санкт-Петербурзькі сенатські об’яви» 15, 19 та 22 серпня 1868 року викликалися співвласники маєтку Дружбацького. Але останні на виклики не з’являлися. Також органами влади викликалися кредитори Летавського маєтку, про що в газетах: «Губернські відомості» №29 від 17 липня 1865 року, «Московські відомості» №162 в 1865 році та «Санкт-Петербурзькі сенатські об’яви» 19, 22 та 26 серпня 1868 року були надруковані відповідні об’яви, крім російської також на французькій та німецькій мовах.

(«Ведомость конфискованных по мятежу 1864 года имений в Подольской губернии». ЦДІАК України м. Київ, 1884 р. фонд 442, опис 96, справа 279, об. 1)

14 жовтня 1863 р.

За участь у повстанні поміщика Маврикія Дружбацького звільнили від звання кандидата в мирові посередники Кам’янецького повіту, Подільської губернії.

(Газета Київський телеграф «Правительственные распоряжения и официальные известия» 05.12.1863 р.)

13 січня 1865 р.

Ухвалою Подільських дворянських депутатських зборів, дворянами залишилися Дружбацькі: Карл, Ганна і Марія-Маврикія – діти Маврикія-Януарія.

15 лютого 1866 р. – 17 червня 1869 р.

На протязі цього періоду сестри Маврикія Дружбацького: Марія та Емілія, а також його дружина Меланія та їхні довірені особи (адвокати), декілька разів подавали письмові прохання в різні владні інстанції, з метою повернення у їхню власність конфіскованого маєтку в селі Лятава.

Також із цих прохань відомо, що Марія Карлівна Дружбацька була незаміжньою, дворянкою та власницею частини конфіскованого маєтку.

Дружина (вдова) Маврикія Дружбацького – Меланія Францівна Дружбацька разом із дітьми проживала в м. Кам’янець-Подільському і також претендувала на частину маєтку.

(Дело по претензиям Марии, Эмилии и Мелании Дружбацких к конфискованному имению Маврикия Дружбацкого ЦДІАК України м. Київ, 1866-1869 р.р. фонд 442, опис 816, справа 71, сторінка 1-60)

3 червня 1866 р.

Священником летавської Свято-Покровської православної церкви був Миколай Іоанов Левинський, дяком – Андрій Іоанов Мещерський, які склали відомість про прихожан церковного приходу, що відвідували церкву в Святу Чотиридесятницю під час сповіді та причастя.

Згідно з цими відомостями, маємо інформацію, що в селі було 180 дворів, в яких проживало 1455 осіб: 715 чоловіків і 740 жінок, із них дітей віком до 16 років – 688 осіб: 340 хлопчиків і 328 дівчаток. Згадуються 84 родини, які мали прізвище: Антонюк, Бабій, Баб’як, Байдюк, Барчук, Безвушко, Бесараба, Білий, Блискун, Боднарчук, Бойко, Бойчук, Бучківський, Варостяк, Вівчар, Войтов, Волощук, Вуєчков, Гаврилюк, Горгуц, Горячок, Грицюк, Гулінській, Гуменюк, Дробний, Дубовий, Зварич, Зубик, Калуцький, Козьмін, Колов, Коропчук, Кузь, Кузьняк, Кухар, Кушнір, Лукінчук, Майданюк, Максимчук, Маловічко, Мартинюк, Марценюк, Маслій, Мельник, Нагурний, Настин, Олійник, Охрім, Панчурик, Паньков, Регелюк, Резничок, Решетник, Романюк, Репій, Руденький, Рябий, Савчук, Семенков, Семенюк, Скрипник, Сомик, Старожук, Стефанишин, Столяр, Татарчук, Тихий, Ткач, Ткачук, Тодоров, Труняк, Федорцев, Філер, Фнєпоть, Харкавлюк, Чинник, Чорний, Чудик, Швець, Шурдій, Шутяк, Юрченко, Ягольницький, Яковишин.

Найбільш чисельною була родина Войтових, яка налічувала разом із дітьми 77 осіб. Великими були родини Зубиків – 71 особа, Чорних та Шутяків – по 62 осіб. Найстаршою жителькою села була Ганна Андріївна Козьмін, якій на той час було 74 роки. Серед найстарших жителів села також були: Іван Григорович Горячок – 73 роки, Іван Дмитрович Войтов та Микола Георгійович Маловічко, яким було по 71 років.

В порівнянні із відомостями 1843 року в селі появилися нові прізвища: Антонюк, Боднарчук, Бойко, Варостяк, Вівчар, Дробний, Колов, Максимчук, Марценюк, Настин, Паньков, Семенков, Семенюк, Сторожук, Стефанишин, Столяр, Ткачук, Тодоров, Швець, Шурдій, Яковишин.

Натомість у відомостях не значаться прізвища: Алексєєв, Безпалько, Везляк, Глитавий, Горошко, Дворецький, Димчук, Іванов, Йосипчук, Ковальченко, Кокра, Крутачок, Кучер, Лашберчук, Литвин, Лорченкова, Марчин, Николін, Палагнина, Пиріжок, Семенева, Скула, Титяник, Томчишин, Форостяк, Хідин, Цісар, Якимов, Яцков.

Із православних дворян до церковного приходу входили Стрельбицький Василь Йосифович із дітьми та Краснопильська Олена Андріївна із сином та матір’ю Ганною Грабовською. Інші дворяни та поміщики, які проживали в селі були римо-католицького віросповідування і відносились до Збризького приходського костелу.

Окремою категорією у відомостях було виділено військових та їхні сім’ї, які проживали у селі. Це відставні солдати, які закінчили службу: Репій Семен Григорович; Репій Іван Семенович; Бойков Іван Георгійович; Вуєчков Дмитро Федорович; Глайлов Гаврило Іванович; Маркатюк Стефан Іванович; Чинник Григорій Данилович. Відпускні солдати, які безстроково відпущені у відпустку: Тодоров Якім; Тутечка Яків Васильович; Чернов Гаврило Васильович та Чубатюк Никифор Стефанович. Та дружини солдат, чоловіки яких знаходились на службі у російській царській армії – рекрутки: Зварич Анастасія Григорівна; Кушнір Марія Іванівна; Лукінчук Єфросинія Матвіївна; Маслій Марія Василівна; Резничок Олена Андріївна; Романюк Агрипина Григорівна та Чинник Катерина Петрівна.

До Летавського церковного приходу було приписано і село Ружа, в якому було 34 двори і проживало 290 осіб, із них 140 чоловіків і 150 жінок. Найстаршим жителем цього села був Яків Гуменюк, який мав на той час 80 років.

(«Исповедальные ведомости по церквям Каменецкого уезда за 1866 год», Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 8738, сторінки 87-134)

13 березня 1870 р.

Цього дня за клопотанням селян Лятави та мирового посередника 3-ї дільниці Кам’янецького повіту, слухалася справа Подільської губернської продовольчої комісії про внесення в табель боргів із конфіскованого маєтку поміщика Дружбацького дві суми: 3906 руб. для закупівлі хліба (зерна) в законній пропорції для запасного сільського магазину та 252 руб. на побудову такого магазину.

Під час слухання справи було встановлено, що відповідно до «Положень про селян, що виходять із кріпосної залежності» від 19 лютого 1861 року поміщики зобов’язані були по закону здати хліб в запасні магазини, побудувати такий магазин і передати його у розпорядження селянських товариств з повною кількістю хліба, але в Лятаві склалася ситуація коли поміщик Дружбацький хліб в запасний магазин не здав і такий магазин не побудував.

Із доповідної записки мирового посередника встановлено, що в селі Лятава є один запасний магазин хліба, а маєтків два. Перший маєток конфіскований у Маврикія Дружбацького в якому по ревізії числилось 529 селян, а другий поміщика Заленського у якого в наявності було 46 селян. Заленський свій хліб в запасний магазин здав і станом на 1 вересня 1868 року в його запасному магазині числилось 46 чверті озимого і 23 чверті ярого хліба, і він має повну по кількості осіб пропорцію хліба. Що стосується майна Дружбацького то управлінням державного майна при секвестрі маєтку в 1864 році в сільський магазин було здано всього 34 чверті 2 четверика озимого і 77 четверті ярого. Тобто борг до законної пропорції складав 494 чверті 6 четвериків озимого та 187 чвертей 4 четверика ярого.

Таким чином комісія вирішила дане питання подати на розгляд генерал-губернатору і просила його внести в табель боргів обтяжуючих конфіскований після Дружбацького Летавський маєток зазначену суму на закупку хліба і побудову запасного магазину.

(ЦДІАК України м. Київ, 1870 р. фонд 442, опис 184, справа 137, сторінка 1-13)

14 серпня 1870 р.

Комісією, на чолі з губернатором Подільської губернії Мещерським Іваном Васильовичем, погоджено дозвіл для обрання в 3-тій мировій дільниці Кам’янецького повіту, двох пунктів для відкриття сільських народних училищ, а саме першого: в містечку Гусятині, а другого: в містечку Лянцкоруні або в селі Лятаві.

(ЦДІАК України м. Київ, 1870 р. фонд 707, опис 225, справа 81, сторінка 13)

19 травня 1872 р.

Із доповіді поліцейського Кам’янецького повітового поліцейського управління губернатору Подільської губернії маємо інформацію, що в квітні 1871 року в Лятаві повісився син селянина Майданюка. Його тіло закопали в могилу спочатку у полі біля села Мар’янівка, а потів в лісі біля села Жабинці. Але місцеві жителі цих сіл двічі відкопували тіло хлопчика із землі і привозили в Лятаву до будинку де він повісився, мотивуючи це тим, що згідно забобонів, де тіло повішаного закопаєш то там не буде дощу. Як наслідок під кінець травня того ж року скелет хлопчика був знайдений в Кугаєвецькому ставку. В результаті цього випадку всім священнослужителям губернії надано розпорядження провести роз’яснення серед селян про повагу і пам’ять до покійників та відповідальність церкви за поховання тіл.

(«Дело о суевериях делаемых крестьянами с. Дубовки и Летавы» 1872 р. Державний архів Хмельницької області, фонд 315, опись 1, справа 9715, сторінка 3)

1875 р.

В цьому році 855 десятин конфіскованої землі Маврикія Дружбацького повернуто його дружині як придане. А іншу частину конфіскованої землі передано колишньому керуючому палатою державного майна Василю Костовському, який в 1884 році продав її селянам сала.

1876 р. – 1892 р.

Священиком у селі Летава був Єлисей Левинський.

1882 р.

Після свята Покрови в селі відкрили школу. У перший клас пішло три учні: Блискун, Миколін І., Труняк А. Школа розміщувалась у маленькій хаті, а вчителем був дяк. Навчання проходило одну зиму.

(Сайт http://www.litopys.com.ua «Історія Летавської школи Чемеровецького району»)

1886 р. – 1887 р.

Згідно церковних відомостей в селі була православна, самостійна церква. Дерев’яна, побудована ще в 1767 році і станом на той час перебувала в процесі ремонту. Священиком у церкві служив Єлисей Левинський, псаломщиком (дяком) був Григорій Терлецький. До церковного приходу належало село Ружа. Загальна кількість прихожан складала: 1039 чоловіків та 1092 жінки. Кількість церковної землі складала 44 десятини, 2015 сажень. Власних коштів церква не мала, а утримувалась за рахунок казни, яка надавала їй 350 рублів на рік. Відношення між причтами і прихожанами були нормальні. Церковного хору при церкві не було.

(«Ведомость о состоянии православных церквей и причтов в приграничных местностях Подольской губернии». ЦДІАК України м. Київ, 1886-1887 р.р. фонд 442, опис 615, справа 268, сторінка 123)

В цьому навчальному році в церковно-приходській школі села Летави, навчалося 40 хлопчиків і 1 дівчинка, усі були православного віросповідування. Плата за навчання в розмірі 130 рублів, стягувалася із селян, діти яких навчалися у школі. Із цих коштів – 100 рублів йшло на зарплату учителя, а 30 рублів на утримання школи. Будівля школи була досить просторою і цілком зручною для навчання, матеріальними потребами забезпечена, але потребувала закупки навчальних приладь. Рівень успішності навчання був незадовільним, жоден із вихованців школи за останні 3 роки не отримав свідоцтво на пільгу по навчанню. Діти в церковному хорі не співали.

(«Сведения о церковно-приходских школах в приграничных уездах Подольской губернии за 1886-1887 учебный год». ЦДІАК України м. Київ, 1886-1887 р.р. фонд 442, опис 615, справа 268, сторінка 136)

Згідно статистичних відомостей про прикордонні поселення Кам’янецького повіту Подільської губернії, чисельність населення села Лятава в наявних душах складала – 1437 осіб. Із них православних чоловіків – 769 осіб, жінок – 622 осіб; католиків чоловіків – 17 осіб, жінок – 29 осіб. Римо-католицького костелу в селі Лятава не було, в зв’язку з чим католики села були прописані до Збрижського приходу, який знаходився на відстані 8 верст від села.

(«Сведения статистические о приграничных селениях Каменецкого уезда Подольской губернии». ЦДІАК України м. Київ, 1886-1887 р.р. фонд 442, опис 615, справа 268, сторінка 195)

25 квітня 1887 р.

Надано дозвіл на проведення капітального ремонту дерев’яної Свято-Покровської церкви в селі Лятава. Всі роботи проводились під наглядом Єпархіального архітектора та були закінчені у 1887 році. Церква була перебудована із трьох купольної в одно купольну, покрита залізною бляхою і пофарбована масляною краскою. Вартість ремонтних робіт склала 1600 рублів.

(«Дело о ходе работ по сооружению церквей в Юго-Западном крае в 1889 г.». «Відомості про церковні споруди, які побудовані без допомоги від казни в Подільській губернії за 1889 р.». ЦДШАК, фонд 442, опис 575, справа 1, сторінка 12)

27 липня 1887 р.

В Летаві відбувся сільський схід селян на якому вирішувалося питання про відкриття в селі однокласного сільського народного училища. На сході був присутній волосний старшина Іван Мещинін, летавський сільський староста Сидір Регелюк, а також 129 чоловік із 194 домогосподарств маючих право голосу на такому зібранні. На сході вирішили: закрити існуючу в селі церковно-приходську школу, а в її приміщені відкрити однокласне народне училище. Для цього необхідно було зробити повністю капітальний ремонт будинку в якому буде розміщуватись училище, а також приміщення де повинен був проживати учитель. Поштукатурити та побілити будинок всередині і зовні, перекрити кришу новою соломою, перебудувати заново обігріваючі печі та поставити нові двері, побудувати погріб та сарай для палива, зробити навіс з дзвіночком для скликання учнів до училища, огородити двір училища парканом. Забезпечити училище необхідними меблями: столом, лавками для учнів, трьома стільцями, двома класними чорними дошками, двома шафами для зберігання книг, настінними часами. Квартиру учителя забезпечити двома столами, трьома лавками, шістьма міцними стільцями, вішалкою, дзеркалом, ліжком та шафою. Забезпечити училище благонадійною прислугою із зарплатнею не більше 50 рублів на рік, а також тверезого та благонадійного сторожа. Видавати учителю щорічно по 25 рублів, для придбання життєво необхідних сільськогосподарських запасів.

Для відкриття училища та його ремонт був установлений одноразовий збір з кожної 18-літньої особи сільського товариства в розмірі 75 копійок, що в загальному склав би суму 300 рублів. На утримання училища щороку із бюджету сільського товариства повинні були виділяються кошти в розмірі: 170 рублів – на ремонт приміщення училища та житла учителя; 30 рублів – на опалення та освітлення; 60 рублів – на прислугу та сторожа; 30 рублів – на витрати пов’язані з непередбачуваними потребами. На утримання училища із волосного бюджету повинні були щорічно виділятися кошти в розмірі – 250 рублів, із яких 150 рублів буде становити зарплата учителя; 25 рублів – придбання учбових посібників; 25 рублів – на витрати пов’язані з непередбачуваними потребами.

Зобов’язали сільського старосту виконувати всі вимоги учителя та священика, пов’язані зі школою, а також слідкувати, щоб усі діти селян нашого товариства не молодші 9 років, відвідували заняття. При цьому уповноважили його заходити в хати і двори і проводити дітей в школу, щоб ніхто із них не ухилявся від наданої їм можливості учитися грамоті та закону Божому.

Цей вирок склали і погодили: 1. Василь Зварич; 2. Тимофій Баб’як; 3. Петро Регелюк; 4. Павло Чинник; 5. Прокопій Зубик; 6. Матвій Гургуц; 7. Микола Зубик; 8. Андрій Бучківський; 9. Петро Регелюк; 10. Єфрем Руденький; 11. Стефан Чинник; 12. Гаврило Романюк; 13. Панько Тодоров; 14. Павло Чинник; 15. Яким Чинник; 16. Андрій Волощук; 17. Данило Юрченко; 18. Прокопій Горачок; 19. Степан Зубик; 20. Василь Зубик; 21. Іван Шутяк; 22. Никифор Чорний; 23. Михайло Чорний; 24. Андрій Войтов; 25. Іван Николін; 26. Прокопій Шутяк; 27. Максим Горячок; 28. Яків Рябий; 29.Сидор Ланівський; 30. Федір Ланівський; 31. Василь Фуртель; 32. Кузьма Цісар; 33. Федір Шутяк; 34. Афанасій Савчук; 35. Іван Регелюк; 36. Олексій Скрипник; 37. Авраам Козьмін; 38. Юрій Горячок; 39. Павло Скрипник; 40. Іван Паньков; 41. Михайло Коробчук; 42. Яків Регелюк; 43. Іван Чорний; 44. Матвій Шутяк; 45. Микита Труняк; 46. Кузьма Тихий; 47. Максим Николін; 48. Олексій Труняк; 49. Леонтій Кузь; 50. Дмитро Гуменюк; 51. Микола Боднарчук; 52. Тимофій Рябий; 53. Яків Горячок; 54. Степан Войтов; 55. Григорій Зубик; 56. Іван Антонюк; 57. Онуфрій Войтов; 58. Харитон Антонюк; 59. Роман Кривохижий; 60. Іван Білоус; 61. Никифор Маловічко; 62. Аврам Калуцький; 63. Олексій Регелюк; 64. Михайло Труняк; 65. Яків Резников; 66. Никифор Кузняк; 67. Іван Олійник; 68. Іван Кривохижий; 69. Сидір Горячок; 70. Сава Чорний; 71. Сидір Войтов; 72. Микита Яцков; 73. Яків Юрченко; 74. Василь Чинник; 75. Василь Паньков; 76. Гаврило Войтов; 77. Василь Козьмін; 78. Корнило Вуєчко; 79. Семен Николін; 80. Лук’ян Бесараба; 81. Тимофій Николін; 82. Петро Сомик; 83. Калістрат Юрченко; 84. Пилип Юрченко; 85. Феодосій Бесараба; 86. Дмитро Зубик; 87. Гаврило Кривохижий; 88. Федір Регелюк; 89. Іван Бойко; 90. Максим Зубик; 91. Афанасій Блискун; 92. Стефан Скрипник; 93. Іван Шутяк; 94. Ігнатій Вуєчко; 95. Феодосій Руденький; 96. Григорій Харкавлюк; 97. Дмитро Маслій; 98. Стефан Олійник; 99. Михайло Білий; 100. Афанасій Романюк; 101. Михайло Ланівський; 102. Микола Маслій; 103. Василь Чорний; 104. Кузьма Баб’як; 105. Антон Блашков; 106. Ілля Чорний; 107. Іван Зубик; 108. Андрій Козьмін; 109. Кузьма Руденький; 110. Петро Сомик; 111. Павло Дубовий; 112. Микола Маловічко; 113. Марко Грицюк; 114. Федір Маловічко; 115. Самуїл Шутяк; 116. Данило Чорний; 117. Осип Савчук; 118. Іван Кузняк; 119. Данило Чорний; 120. Григорій Харкавлюк; 121. Степан Лук’янчук; 122. Григорій Волощук; 123. Микита Романюк; 124. Данило Вуєчко; 125. Андрій Маловічко; 126. Максим Бойко; 127. Никифор Бойчук; 128. Герасим Чубатюк; 129. Трохим Чорний. За всіх неграмотних селян, присутніх на сході довірили розписатися односельчанину Григорію Савчуку.

(«Приговор Лятавского сельского схода» ЦДІАК України м. Київ, 1887 р. фонд 442, опис 615, справа 268, ст. 423-427)

1887 р.

В цьому році в селянському товаристві села Летава було в наявності – 316 дворів, працюючого населення чоловічої статті – 508 осіб, загальна кількість землі, яка знаходилась у володінні селянського товариства становила – 741 десятина 1200 сажень. Витрати сільського товариства складали: на утримання церковно-приходської школи – 60 рублів; на утримання волосних народних училищ – 315 руб. 13 коп.; на річний оклад викупних платежів – 2086 руб. 35 коп.; на річний оклад страхових платежів – 64 руб. 53 коп.; на річний оклад державних земських зборів – 251 руб., що в цілому складало – 2777 руб., а на кожен окремий двір припадало – 8 руб. 78 коп. Після сільського сходу, який відбувся 27 липня 1887 року збільшились витрати на народну освіту, а саме: щорічні витрати на утримання волосних шкіл склали – 189 руб. 80 коп., витрати на міністерське народне училище – 195 руб., що в цілому складало – 384 руб. 80 коп., а на кожен двір припадало – 1 руб. 21 коп. Одноразовий збір на ремонт училища складав – 300 руб., що на кожен двір припадає – 95 коп. На 1888 рік заплановано стягнення з селянських товариств коштів із всіх платежів – 3161 руб. 9 коп., що в середньому на кожен двір припадало – 8 руб. 99 коп.

(«Ведомость о степени обложения денежными платежами крестьянских обществ в 2-м мировом участке Каменецкого уезда Подольской губернии в 1887 и 1888 г.» ЦДІАК України м. Київ, фонд 442, опис 696, справа 262, сторінка 20-21)

1889 р.

Згідно відомостей про церковні споруди, які побудовані без допомоги від казни в Подільській губернії за 1889 рік, в Лятавській Свято-Покровській церкві було прихожан – 968 чоловіків і 1102 жінки.

(«Дело о ходе работ по сооружению церквей в Юго-Западном крае в 1889 г.» ЦДШАК, фонд 442, опис 575, справа 1, стор. 12)

1890 р.

В селі Лятава налічувався 361 двір, населення становило – 2053 особи.

Власниками земель були: Ганна Маврикіївна Дружбацька – 236 десятин;

Владислав Еразмович Заленський – 10 десятин;

Товариство 15 селян – 35 десятин;

Товариство 64 селян – 70 десятин;

Товариство селян села Летава – 543 десятини;

Селянське товариства надільної землі – 740 десятин;

Церква – 44 десятини.

Також в цьому році був освячений новий приходський цвинтар.

19 травня 1891 р.

Цього дня в Смотрицькому Римсько-Католицькому приходському костелі, ксьондз Нарциз Бочковській провів вінчання 46 літнього вдівця, дворянина Альбіна Чарковського, жителя села Лятава Збрижського приходу і 46 літньої вдови, однодворки Марії Аффіцької, жительки села Чорна прихожанки Смотрицького Римсько-Католицького костелу. Під час вінчання були присутні законі батьки молодого дворяни Семеон і Кароліна Зелинська Чарковскі і законні батьки молодої однодворці Яків и Викторія Андржиевська Аффицькі. Свідками вінчання були Іван Глорицкий, Казимир Дужицкий та інші пирисутні в храмі. До цього ксьондз Бочковський троєкратно 17-го лютого, 24-го лютого та 3-го травня оголошував про це вінчання перед віруючими, що зібралися у костьолі на літургію.

1892 р.

Село Лятава входило до Лянскорунскої волості Кам’янецкого повіту. В селі налічувався 361 двір, а населення складало 2053 особи. Найблища поштова та земська станція була у містечку Лянцкорунь (5 верст), найблища залізно-дорожня станція – “Проскурів” (81 верста). Село знаходилось в 2-му стані, у 8-ій урядницькій дільниці, в 5-ій дільниці судово-мирового округу, в 2-ій дільниці мирового посередника, в 3-ій дільниці судового слідчого.

(В. Гульдман “Населенние места Подольской губернии” 1893 г. Кам-Под. ст.275)

12 травня 1892 р.

Указом Подільських дворянських депутатських зборів №3225, дітей дворянина Заленського Владислава Еразмовича: Фадея, Марію-Людвігу і Олену Ядвігу, внесено в дворянську родословну книгу.

(“Список дворян, внессенных в дворянскую родословную книгу Подольской губернии”, 1897 г. Каменец-Подольск, ч. 2, ст. 125)

1892 р. – 17.01.1914 р.

Священиком в селі Летава був Арсеній Соколов. Його дочка Людмила вийшла заміж за Максима Задвірняка – церковного релігійного діяча, єпископа Української Афтокефальної православної церкви. Його син Дмитро, 1902 року народження був священником у селі Митинці Красилівського району. Заарештований 25.11.1929 року за антирадянську агітацію. Особливою нарадою колегії ДПУ УРСР від 01.02.1930 року засуджений до 3 років позбавлення волі. Помер Арсеній Соколов 17.01.1914 року.

(Тижневик Подільської Єпархії «Православная Подолія» №4 від 26.01.1914 р. сторінка 87)

1898 р.

Частина села Лятава належить дворянці Подільської губернії Ганні Маврикіївні Дружбацькій, римо-католицького віро сповідування, яка сама проживає в селі і веде господарство. Всієї землі в її маєтку – 237 десятин, 666 сажень, в тому числі: присадибної – 5 десятин, орної – 233 десятин 1918 сажень, незручної землі – 3 десятини 1148 сажень. Крім цього поміщиця володіє землею в селі Пожаринці, Китайгородської волості, Ново-Ушицького повіту, господарство веде сама. Всієї землі в маєтку – 202 десятини, в тому числі: присадибної – 1 десятин, орної – 24 десятини, лісу – 170 десятин і незручної – 7 десятин.

(В. Гульдман “Поместное землевладение в Подольской губернии” 1898 г. Кам-Под. ст.20; ст.355)

6 червня 1903 р.

Із доповіді директора народних училищ Подільської губернії – попечителю Київського учбового округу встановлено, що станом на 31 травня 1903 року в селі Лятаві Кам’янецького повіту була однокласна церковно-приходська школа в якій навчалося 86 учнів, із них – 78 хлопчиків і 8 дівчаток.

(«Доклад директора народных училищ Подольской губернии – господину попечителю Киевского учебного округа» 06.06.1903 г. №2126. ЦДІАК України м. Київ, фонд 707, опис 227, справа 153, сторінка 20)

19 листопада 1903 р.

В Летаві відбувся сільський схід селян на якому слухали питання про відкриття в селі однокласного народного училища Міністерства народної освіти, незалежно від існуючої в селі церковно-приходської школи. На сході був присутній сільський староста Іван Репій та 205 осіб із 216, які мали право голосу на такому зібранні. Зазначалося, що в селі Лятава у той час налічувалося 467 дворів, а кількість населення становила 2415 осіб. Мировим посередником 2-ї дільниці Кам’янецького повіту було роз’яснено селянам, що дане училище планувалося відкрити в 1904 році і виділити для цього із казни одноразово 2500 рублів на побудову будинку для училища і щорічно виділяти 510 рублів на утримання такого училища в доповнені до асигнованих 200 рублів, щоб сільське товариство виконало свої зобов’язання згідно вироку цього товариства від 9-го березня 1902 року. Також на зібранні з’ясували, що вибрана товариством села під училище земельна ділянка, яка належала Андрію Різнику, за своїм положенням в долинному та болотяному місці не відповідала призначенню. Враховуючи це, схід села вирішив, що під будівництво будинку для однокласного народного училища в селі Лятава виділити вільну ділянку, яка знаходиться в центрі села поблизу церкви і церковно-приходської школи, поряд з садибою, яка належить сільському товариству та на якій знаходилась винна лавка, площею 600 кв. сажень. Асигновану товариством на утримання училища суму 200 рублів, щорічно починаючи з 1904 року поповнювати шляхом розкладки. Представниками від селян товариства по справам, що стосувалися відкриттю училища вибрали двох летавчан: Павла Федоровича Шутяка та Федора Васильовича Андрєєва. Вирок Летавського сільського сходу записали у встановлену для цього книгу, а копію надіслали мировому посереднику 2-ї дільниці для розпорядження. Неграмотні селяни довірили за себе розписатися своєму односельчанину Пилипу Бойку.

(«Дело об открытии в селах Пачапинцах и Лятаве одноклассных народных училищ Подольской губернии Каменецкого уезда» 01.03.1903 г. ЦДІАК України м. Київ, фонд 707, опис 227, справа 153, сторінка 18, 25)

6 лютого 1904 р. – 14 жовтня 1905 р. Російсько-японська війна за Манжурію та Корею.

Війна почалася 8 лютого 1904 року нападом японського флоту під проводом адмірала Тоґо Хейхатіро на російські кораблі в Порт Артурі. Одночасно 9 лютого 1904 року японські війська атакували російські кораблі «Варяг» і «Кореєць» в корейському порті Чемульпо. Втрати сторін у війні склали: у російської армії близько 135 000 осіб убитими і пораненими та 170 000 осіб зниклими без вісті; втрати у японців склали – 108 000 осіб убитими і пораненими. Війна закінчилась перемогою Японії та підписанням 5 вересня 1905 року Портсмутського мирного договору, за умовами якого Росія визнала Корею сферою впливу Японії, віддала їй Південний Сахалін та Ляодунський півострів з містами Порт Артур і Дальній.

Учасником російсько-японської війни був перший летавський лікар Труняк Ананій Ананійович. В ранньому віці він залишився без батьків та пішов працювати в найми. Працював у дяка, який помітив його здібності і став ним опікуватися, відправивши його учитися в церковнопарафіяльну школу. Згодом Ананій Труняк закінчив медичне училище в Києві, служив фельдшером на флоті. Приймав участь у російсько-японській війні, потрапив у полон до японців, де ще більше поповнив свої медичні знання. Воював у Першій світової війни та Громадянській війні. Повернувшись додому в Летаву, працював фельдшером у Лянцкорунському фельдшерському пункті, а у Летаві створив власну аптеку. Проживав на Байдівці та лікував людей на дому. Стаж роботи лікарем – 58 років.

(Джерело і фото з Летавського сільського музею)

15 червня 1905 р.

В Лятаві було відкрито однокласне народне училище. Для якого в центрі села побудували новий будинок, який зберігся до сьогодні (фото).

Для існування цього училища міністерство народної освіти виділило кошти на суму 488 рублів 40 копійок на рік. Із цієї суми 213 рублів 85 копійок планувалося потратити на придбання класних меблів, книг та учбових посібників. Крім цього в селі залишалася і церковно-приходська школа. Також разом із Лятавою, однокласне народне училище 1-го липня 1905 року було відкрито і у селі Почапинцях.

1905 р.

Частина села Лятава належить Г.М. Дружбацькій, входить до Лянцкорунскої волості, Кам’янецкого повіта. В селі – 447 дворів, населення – 2177 осіб, Найблища поштова та земська станція – Лянцкорунь (5 верст), найблища залізно-дорожна станція – “Ларга” (65 верст). Село знаходиться в 2 стані, у 9 урядническій дільниці, в 5 дільниці судово-мирового округу, в 2 дільниці мирового посередника, в 3 дільниці судового слідчого. В селі знаходиться церковно-приходська школа.

(А. Крылов “Населенние места Подольской губернии” 1905 г. Кам-Под. ст.28)

1906 р.

На початку 1906 року в результаті революційних заворушень у Російській імперії пройшли вибори до І Державної думи (нижньої палати парламенту). В результаті цих виборів до думи потрапило 13 представників Подільської губернії. Від Кам’янецького повіту представником до І Державної думи був обраний мешканець села Руда – Михайленко Петро Миколайович.

Його суперником (кандидатом виборщиком) на цих виборах був уповноважений від волостей Кам’янецького повіту Подільської губернії, мешканець села Летава – Бойко Філімон Тимофійович, 1865 року народження, малограмотний, селянин, хлібороб.

І Державна дума Російської імперії пропрацювала 72 дня із 27 квітня по 8 липня 1906 року і була розпущена указом царя Миколи ІІ.

В кінці 1906 року відбулися вибори до ІІ Державної думи Російської імперії. У них також брав участь Бойко Філімон Тимофійович, але знову не був вибраний. ІІ Державна дума пропрацювала із 20 лютого по 3 червня 1907 року і також була розпущена указом царя Миколи ІІ по рекомендації прем’єр міністра Столипіна П.А.

(Анатолій Глушковецький «Демократія в провінції: вибори та діяльність депутатів Подільської губернії у Державних думах Російської імперії». Монографія, Кам’янець-Подільський 2010 р. ст.225)

1914 р. – 1916 р.

Священником у селі Летава був Максим Задвірняк – церковний релігійний діяч Української Автокефальної Православної Церкви, єпископ Проскурівський.

Задвірняк Максим Євменович 1892 р.н., народився в с. Качурівка, Брацлавського повіту, Подільської губернії. В 1908 році закінчив Тульчинське духовне училище. В 1914 році закінчив Подільську духовну семінарію, одружився із дочкою летавського священника Людмилою Соколовою, висвячений і став священником у селі Летава. Із 1919 по 1920 рік священник в селі Шидлівці, а з 1919 по 1920 року в селі Кутківці. В 1925 році хіротонізований в єпископа Проскурівського УАПЦ. 17-30 жовтня 1927 року брав участь у Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі УАПЦ. В 1930 році після заборони радянською владою УАПЦ, приєднався до Української Православної Церкви та був простим священиком у селі Мочулинці (Волочиського району). 07.08.1935 року Вінницьким обласним судом був засуджений за контрреволюційну діяльність до 5 років позбавлення волі. Покарання відбував у Хабаровську, де вів таборовий щоденник. 05.04.1938 р. вдруге засуджений Трійкою УНКВС по Далекосхідному краю до розстрілу. Вирок виконано 04.06.1938 р. Реабілітований 15.01.1993 р. прокуратурою Хмельницької області.

(Сайт «Вікіпедія» Задвірняк Максим Євменович)

25 серпня 1911 р.

В селі зареєстровано Лятавське товариство споживачів. Головою і рахівником даного товариства був Руденький Кузьма Григорович, селянин, із домашньою освітою. Касиром був Савчук Сава Григорович, селянин із домашньою освітою. Метою товариства було надати населенню можливість придбати доброякісний товар, який би відповідав дійсності і відносився до товарів першої необхідності.

(ЦДІАК України м. Київ, 1914 р., фонд 301, опис 2, справа 395, сторінка 189)

1913 р.

Землевласником в селі Лятава була Ганна Маврикієвна Дружбацька, яка мала в користуванні 293 десятин землі.

(Справочник “Весь Юго-Западный Край” сентябрь 1913 г. Киев, ст.924)

28 липня 1914 р. – 11 листопада 1918 р. Перша світова війна.

24 липня 1914 року в Сараєві сербський студент Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда, спадкоємця австро-угорського престолу. Цей повід став початком Першої світової війни, в якій взяли участь 38 держав. З однієї сторони сили Антанти на чолі з Французькою республікою, Російською імперією та Великою Британією, з другої сторони Четвертного Союзу в який входили: Австро-Угорська імперія, Німецька імперія, Османська імперія та Болгарське царство. Втрати з обох боків: 10 млн. убито; 21.2 млн. поранено; 7,8 млн. зникло без вісті. Війна закінчилась 11 листопада 1918 року перемогою країн Антанти, розпадом Австро-Угорської, Російської, Німецької та Османської імперій та утворенням нових незалежних держав.

За наявними данними у Першій світовій війні брали участь 95 летавчан, 19 із них служили в 47-му піхотному Українському полку, який дислокувався в місті Кам’янець-Подільському. За мужність і відвагу Романюк Афанасій Іванович був нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня, а Дробний Степан Прокопович, Зубик Петро Пантелеймонович та Маслій Андрій Іванович нагороджені Георгійовськими Хрестами ІV ступеня.

Втрати серед односельчан: загинуло – 2 ; зникло безвісти – 2; поранено – 53; перебувало у полоні – 9; захворіло різними тяжкими хворобами – 30.

Учасники Першої світової війни, які документально підтверджені: Андрєєв Гаврило Тимофійович, Андрєєв Євген Федорович, Андрєєв Стефан Федорович, Байчук Онуфрій Корнилович, Бойчук Прокопій Андрійович, Бойко Андрій Никифорович, Бойко Максим Максимович, Бойко Никифор Максимович, Бучківський Яків Андрійович 1897 р.н., Войтов Дмитро Гаврилович, Вуєчок Семен Данилович, Гоменюк Микола Акимович 1894 р.н., Горвуц Сидір Матвійович, Горячок Аврам Максимович, Горячок Григорій Дем’янович, Горячок Григорій Никифорович, Горячок Леонтій Романович, Грицюк Антон Кузьмович 1893 р.н., Демчук Юхим Касьянович, Дробний Степан Прокопович 1888 р.н., Зварич Василь Степанович, Зубик Абрам Григорович, Зубик Ананій Васильович, Зубик Іван Васильович, Зубик Ілля Кирилович 1882 р.н., Зубик Олексій Кузьмич, Зубик Петро Пантелеймонович, Киба Мефодій, Кривохижий Іван Іванович 1881 р.н., Кривохижий Федор Данилович, Кузняк Микола Никифорович, Лукіанчук Микита Степанович, Маловічко Афанасій Никифорович, Маловічко Порфирій Андрійович 1892 р.н., Маловічко Яков Андрійович, Манзюк Григорій Федорович, Мартенко Максим Осипович, Мартинюк Дмитро Йосипович 1893 р.н., Мартинюк Тимофій Йосипович, Марчин Григорій Пантелеймонович, Маслій Андрій Іванович 1891 р.н, Маслій Герасим Семенович, Маслій Захар Прокопович, Маслій Йосип Маркович 1882 р.н., Маслій Терентій Іванович, 1875 р.н., Нагурний Петро Федорович 1886 р.н., Нагурний Пилип Іванович 1883 р.н., Ніколін Микита Михайлович, Ніколін Сергій Михайлович 1890 р.н., Олійник Тимофій Васильович, Паньков Роман Іванович, Подущак Стефан Андрійович, Регелюк Афанасій Григорович, Регелюк Феодосій Федорович 1880 р.н., Репій Марко Іванович, Репій Яків Єфремович, Різник Йосип Петрович, Різник Максим, Різничук Марк Митрофанович, Романюк Афанасій Іванович, Романюк Іван Іванович, Романюк Феодосій Гаврилович 1981 р.н., Руденко Андрій Іванович 1896 р.н., Руденький Борис Корнилович, Руденький Никифор Корнилович, Рябий Павло Федорович, Рябий Тимофій Назарович, Савчук Антон Йосипович, Савчук Ілля Йосипович 1891 р.н., Скрипник Степан Степанович, Сомик Василь Якович, Сомик Михайло Іванович 1886 р.н., Стовицкий Єлевферій Георгійович, Труняк Василь Григорович, Труняк Єфим Прокопович, Труняк Никифор Микитович, Харкавлюк Арсеній Гаврилович, Харкавлюк Карін Микитович 1897 р.н., Хромой Дмитро Іванович, Чинник Антон Федорович, Чинник Григорій Васильович 1891 р.н., Чинник Ігнатій Васильович, Чинник Ісак Васильович 1893 р.н., Чинник Марк Семенович, Чинник Микита Степанович, Чинник Петро Григорович, Чинник Сергій Михайлович 1894 р.н., Чорний Григорій Петрович 1882 р.н., Чорний Кирило Савович 1884 р.н., Чорний Олександр Михайлович, Шутяк Арсен Самуїлович, Шутяк Іван Самуїлович, Шутяк Венедикт Леонтійович 1893 р.н., Шутяк Никифор Леонтійович, Шутяк Іван Трохимович.

(Сайт gwar.mil.ru. ЦАМО РФ Герои войны 1914-1918 р.)

8 вересня 1917 р.

Під час першої світової війни в Летаві дислокувався штаб Лейб-гвардії Кексгольмского полку царської російської армії під командуванням полковника Верцинського. В Летаву полк передислокувався із Збрижа, а далі 20 вересня 1917 року штаб перемістився в село Іванівці Кам’янець-Подільської губернії, 9 жовтня в село Чудівці, а потім в м. Жмеринку.

(История российской императорской лейб-гвардии. Военная литература)