Ветерани Другої світової війни 1941-1945 р.р.

(Дані взяті із сайту https://pamyat-naroda.ru)

    1. Адамчук Василь Никифорович, 1926 р.н., рядовий, автоматник, уродженець села Драганівка, після війни проживав у селі Летава. Мобілізований 23.06.1944 року Чемеровецьким РВК. Служив у 4-тій роті 1268-го стрілецького полку 385-ої стрілецької дивізії 49-ої армії 2-го Білоруського фронту. Наказом командира дивізії №08/н від 07.02.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 20.01.1945 року в бою за місто Бішофсбург Східна Пруссія (зараз це місто Біскупець Польща), проявив сміливість і рішучість. Діючи в складі розвідувального відділення не помітно для ворога підповз до переднього краю противника і розвідав місце знаходження його вогневих точок, про що негайно повідомив своєму командуванню. Згодом ці вогневі точки були знищені артилерією, а він увірвавшись в місто захопив у полон 2-х німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    2. Андрєєв Дмитро Гаврилович, 1926 р.н., рядовий, телефоніст, член ВЛКСМ. Мобілізований у 1944 році Чемеровецьким РВК. Служив у 194-му окремому гвардійському батальйоні зв’язку 114-ої гвардійської стрілецької дивізії. Із 14.04.1945 року на території Австрії під час форсування річки Дунай значився як зниклий безвісти. Але він залишився живий та після війни повернувся додому. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Був не одружений, мати Андрєєва Євгенія Марківна.
    3. Андрєєв Олександр Степанович, 1918 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, кухар, в армії з 1939 року. Від початку війни брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Андрєєва Марія Павлівна.
    4. Андрєєв Феодосій Тимофійович, 1898 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Після зарахування до полку був направлений до тилового госпіталю (ТППГ-4489), із якого 23.07.1944 року повернувся назад у полк. 02.08.1944 року під час бою отримав перше поранення та був направлений до хірургічного польового пересувного госпіталю (ХППГ-588), із якого повернувся 23.08.1944 року. Після цього був переведений до 1-го взводу 2-ої роти 873-го стрілецького полку 276-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №060/н від 13.12.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 06.10.1944 року в бою у Карпатських горах проявив відвагу і мужність та другий раз був поранений. Одружений, дружина Андрєєва Калина Лук’янівна.
    5. Антонюк Олександр Григорович, 1916 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Дружина Зубик Ольга Василівна.
    6. Баб’як Василь Іванович, 27.08.1927 р.н., молодший сержант. 18.11.1944 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Служив у військово-морському флоті. Закінчив службу 20.10.1951 року.
    7. Баб’як Олексій Кіндратович, 1901 р.н., рядовий, кулеметник, освіта 2 класи. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Вже 04.05.1944 року був тяжко поранений та направлений до госпіталю. Після одужання служив у 167-му армійському запасному стрілецькому полку. 03.04.1945 року переведений до 4-ої стрілецької роти 296-го стрілецького полку 13-ої стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Наказом командира полку №028/н від 28.04.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 19.04.1945 року біля населеного пункту Дойч-Ягель Німеччина (зараз це село Ягельно Польща) під час наступу на добре укріплений опорний пункт оборони противника, першим піднявся в атаку закликаючи за собою інших бійців та із особистої зброї знищив 3-ох німецьких солдат. Одружений, дружина Баб’як Наталія Петрівна.
    8. Баб’як Панас Олександрович, 1912 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований у повернувся назад року, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 4 місяці, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Баб’як Зінаїда Іванівна.
    9. Байдюк Панас Степанович, 20.04.1918 р.н., майор, заступник старшого техніка авіаескадрильї по спецслужбі, член ВКП(б) з 1939 року, в армії з 28.07.1939 року. Під час війни у званні гвардії техніка-лейтенанта служив у 132-му гвардійському штурмовому авіаполку 5-ої повітряної армії. Наказом командуючого армії №036/н від 14.09.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що під його керівництвом, контролем та з його безпосередньою допомогою механіки спецслужби авіаескадрильї в бойових умовах обслужили 787 успішних бойових вильотів літаків. За цей час спецобладнання було поновлено на шістдесяти восьми літаках потребуючих ремонту в польових умовах, відремонтовано 87 приладів і різних агрегатів. Спецобладнання на літаках встановлювалося швидко і якісно, затримки та відмови з вини механіків не було. Під час тренувальних польотів багато часу займався з молодим персоналом по вивченню і практичному застосуванню радіозв’язку, правильному використанню фото-обладнання встановленого на літаках. На відмінно працював за своєю спеціальністю, добре знав матеріальну частину мотора літака та озброєння. Постійно допомагав механікам в підготовці матеріальної частини при загрузці авіабомб. Крім цього являвся парторгом авіаескадрильї, проводив лекції та бесіди серед підлеглих і націлював їх на бойові подвиги, часто допомагав командиру у вихованні особового складу. Також, наказом командуючого 17-ої повітряної армії №0104/н від 03.07.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що за весь період війни ним особисто та під його керівництвом механіками спецслужби було обслужено 1560 успішних бойових вильотів літаків, встановлено спецобладнання на 98-ми літаках, поновлено 40 радіостанцій, 640 авіаприладів та інших агрегатів спецобладнання. Обслуговуюча матеріальна частина спецобладнання працювала безвідмовно, всі пошкодження від зенітної артилерії і винищувальної авіації противника поновлялись швидко і якісно. Наприклад в боях за місто Дебрецен (Угорщина) уламками зенітної артилерії був виведений з ладу посилювач переговорного пристрою на літаку заступника командира ескадрильї. Байдюк П.С. за 50 хвилин зумів полагодити переговорний пристрій і літак знову злетів у бій. Під час виконання бойового завдання по знищенню Будапештського угрупування противника, перед вильотом літака командира ланки, відмовив лічильник ТЕ-22. Для ремонту такого лічильника необхідна мінімум одна година, але завдяки великому практичному досвіду, він полагодив його за 35 хвилин і до прибуття льотного складу літак був у бойовій готовності. Крім цього, указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Наказом командира полку №051 від 08.11.1945 року та на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 15.11.1950 року нагороджений другою медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1954 року нагороджений другим орденом «Червоної Зірки». Закінчив службу 16.11.1960 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    10. Байдюк Тимофій Михайлович, 07.1909 р.н., капітан, командир роти, в армії із 12.07.1931 року, член ВКП(б) із 1939 року. Під час війни служив у 138-му окремому дорожньо-експлуатаційному батальйоні 46-ої армії. Наказом командуючого військами армії №0209/н від 13.07.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що на відмінно знав дорожню-комендантську службу, добре організував забезпечення осіб рядового та офіцерського складу, які відбували на фронт, продуктами харчування, кімнатами відпочинку та банями. Мав багато хороших відгуків від військовослужбовців про свою роботу. Закінчив службу 12.03.1946 року. Помер 22.11.1965 року, похований на цвинтарі в с. Летава.
    11. Барчук Єфрем Калістратович, 1896 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Барчук Параска Данилівна.
    12. Білоус Яків Прокопович, 1908 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №025/н від 05.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 20.07.1944 року біля висоти 357.0 (Тернопільська область) був відправлений командиром з важливим дорученням. На шляху в житі натрапив на групу німецьких солдат. Не розгубившись в такій ситуації зі свого автомата знищив одного офіцера та 3-х солдат противника. Завдання командира виконав повністю. 17.10.1944 року в бою був вперше поранений та відправлений до госпіталю. Після одужання переведений на посаду зв’язкового 5-ої роти 131-го стрілецькому полку 71-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №06/н від 13.03.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 05.02.1945 року біля села Любіво (Польща) проявив хоробрість і відвагу при відбитті контратаки ворога, сам особисто із гвинтівки знищив 4-х солдат противника. В наступних боях виконував обов’язки зв’язкового командира роти. Під сильним вогнем противника своєчасно і точно доносив накази від командира роти до командирів взводів. Весною 1945 року був вдруге поранений та направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-3246), потім до польового пересувного госпіталю (ППГ-3576). Після одужання 16.04.1945 року був переведений до 222-го армійського запасного стрілецького полку 70-ої армії. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Одружений, дружина Білоус Ганна Леонтіївна.
    13. Блажко Петро Георгійович (Юрійович), 1924 р.н., рядовий, стрілець 1-го гвардійського мотострілецького полку. Під час бойових дій отримав поранення та був відправлений до санітарно-евакуаційного госпіталю (СЕГ-2749), із якого вибув 26.11.1944 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    14. Блискун Олександр Андрійович, рядовий стрілець. Мобілізований 25.06.1941 року Чемеровецьким РВК та направлений у місто Кам’янець-Подільський, де зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях, разом із полком відступав за місто Умань. В кінці липня 1941 року біля села Кривець Уманського району Черкаської області потрапив у полон до німецьких військ. Після полону повернувся у село.
    15. Блискун Олександр Якович, 1912 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований у 1941 році. Указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 26.06.1958 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.
    16. Бойко Ананій Якимович, 1911 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    17. Бойко Андрій Федорович, 14.12.1926 (за іншими даними 09.12.1927) р.н., старший лейтенант. 09.01.1945 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії та направлений до школи молодших авіаційних спеціалістів (ШМАС), яку закінчив 08.08.1945 року. Закінчив службу 19.10.1972 року.
    18. Бойко Антон Якимович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, їздовий. Мобілізований 21.05.1944 року Чемеровецьким РВК та 25.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-ої стрілецької роти 894-го стрілецького полку 211-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №014/н від 13.03.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 09.02.1945 року в бою під час відбиття контратаки противника біля села Севірковіце, діючи у складі роти, сміливо і рішуче із своєї гвинтівки особисто знищив 3-х солдат ворога. Одружений, дружина Бойко Калина.
    19. Бойко Василь Матвійович, 1914 р.н., старший лейтенант. У жовтні 1936 році Чемеровецьким РВК призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Закінчив службу 08.12.1956 року.
    20. Бойко Володимир Іванович, 1926 р.н., рядовий, телефоніст. Мобілізований у червні 1944 року Чемеровецьким РВК. Служив у 4-тій батареї 506-го мінометного полку 38-ої мінометної бригади. Наказом командира полку №06/н від 02.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в період наступальних боїв забезпечував безперебійним зв’язком командний пункт командира батареї з вогневими позиціями, неодноразово під вогнем противника швидко усував розриви телефонних ліній. 25.04.1945 року в боях за висоту 616 усунув 6 розривів на лінії зв’язку, чим забезпечив безперебійне ведення вогню батареї по контр наступаючому противнику.
    21. Бойко Іван Прокопович, 1921 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи, не одружений. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Брав участь у бойових діях, отримав тяжке поранення та направлений до госпіталю. Після одужання перебував у Сталінградському пересильному пункті, із якого 29.03.1945 року вибув до 15-ої запасної стрілецької дивізії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    22. Бойко Ілля Андрійович, 23.07.1918 р.н., капітан медичної служби, начальник аптеки полку. У серпні 1939 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Службу проходив у 32-му окремому кінно-артилерійському дивізіоні 14-ої кавалерійської дивізії. З жовтня 1944 року у званні молодшого лейтенанта медслужби був переведений на посаду начальника аптеки 88-го прикордонного Карпатського полку 65-ої стрілецької дивізії внутрішніх військ НКВС СРСР 2-го Українського фронту. Наказом командуючого військами фронту №0110/н від 11.05.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що із 10.07.1941 року у складі 14-ої кавалерійської дивізії обороняв міста Славута, Шепетівка, Кременчук. 02.05.1942 року в бою біля міста Щигри (Курська область Росія) був тяжко поранений у ліву ногу. Після одужання служив у складі 92-го прикордонного Карпатського полку, брав участь у боях із бійцями Української повстанської армії. Сміливий та ініціативний офіцер, багато уваги приділяв медичній допомозі особового складу частини. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Закінчив службу 08.01.1947 року.
    23. Бойко Микола Якович, 1920 р.н., сержант, танкіст. У 1940 році Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни служив у 69-тій танковій бригаді. Був тяжко поранений та проходив лікування в госпіталях: ЕГ-1040, ЕГ-1067, ЕГ-1916, ГЛР-3424, ХППГ-2179, ХППГ-2410 та в Чеському госпіталю. Рішенням військово-лікарської комісії №76 від 07.02.1946 року комісований за станом здоров’я. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    24. Бойко Никифор Якович, 1910 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Бойко Надія Йосипівна.
    25. Бойко Панас Йосипович, 1905 р.н., рядовий, зв’язківець, освіта 3 класи. Мобілізований у червні 1941 року, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один тиждень, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Бойко Ганна Андріївна.
    26. Бойко Панас Калинович, 1907 р.н., рядовий, стрілець, мобілізований у 1941 році. Указом Президії ВР СРСР від 15.11.1977 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.
    27. Бойко Петро Никифорович, 1919 р.н., сержант, зв’язківець, член ВЛКСМ. У 1939 році Чемеровецьким РВК призваний до армії та направлений до 36-го окремого полку зв’язку Західного фронту. 02.02.1940 року переведений до 862-го окремого батальйону зв’язку 45-го стрілецького корпусу. Наказом командира корпусу №013/н від 22.02.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що в наступальних боях показав себе уміло та безстрашно. Працюючи механіком телеграфного апарату СТ-35 в складних умовах забезпечував телеграфним зв’язком керівництво корпусу. Перебував у спостережному пункті командира корпусу в той час коли туди прямим попаданням прилетів ворожий снаряд. В результаті цього був пошкоджений вузол зв’язку та виведений з ладу телеграфний апарат. Не враховуючи небезпеку для життя, він швидко усунув пошкодження та поновив зв’язок. Цим самим забезпечив безперебійний зв’язок між командиром корпусу та військами. Крім цього, наказом командира корпусу №069/н від 26.08.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 28.07.1944 року був призначений відповідальним за організацію телеграфного зв’язку на західному березі річки Німан. Виконуючи цей наказ, він добре підготував команду та налаштував апаратуру. Під постійним артилерійським вогнем противника та бомбардуванням із повітря, переправився на західний берег річки й встановив телеграфний зв’язок в указаний строк. 03.08.1944 року в районі села Рогуно, під час авіаційного нальоту було розбито частину ліній зв’язку, що загрожувало зривом в керуванні бойової операції. Під сильним артилерійським вогнем противника він полагодив зв’язок та забезпечив командування постійним зв’язком. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    28. Бойко Петро Прокопович, 1927 р.н., рядовий, стрілець. 27.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Далі служив у 81-му запасному стрілецькому полку, із якого 26.11.1945 року вибув до центрального складу №60.
    29. Бойко Петро Федорович, 1909 р.н., рядовий, стрілець, уродженець села Почапинці, після війни проживав в селі Летава. Мобілізований у 1941 році, брав участь у бойових діях. 14.10.1942 року потрапив у полон, в якому перебував 2 роки і 6 місяців. Після звільнення з полону перебував у 21-му збірно-пересильному пункті НКВС із якого вибув до 217-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Загородна Ганна.
    30. Бойко Прокоп Пантелеймонович, 1910 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 4-ої стрілецької роти 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. 23.07.1944 року був поранений, але залишився в строю. Наказом командира полку №028/н від 20.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 07.08.1944 року в бою за село Княжпіль Самбірського району Львівської області, першим сміливо піднявся в атаку і в рукопашній сутичці знищив 6 німецьких солдат. До того ж наказом командира дивізії №021/н від 10.05.1945 року нагороджений орденом Червоної зірки за те, що 30.03.1945 року в бою біля населеного пункту Бокахаза, що на північний захід озера Балатон (Угорщина), коли німецькі солдати здійснили сильний супротив, виповз на фланг противника і діставшись до його траншей, автоматним вогнем знищив 3-ох німецьких солдат, спричинивши паніку, в результаті якої німці залишили 151-мм гармату. 04.04.1945 року в бою за село Святий Антоній на території Югославії, коли німецькі солдати з флангу старалися пробратися в тил, він вогнем із свого автомата знищив 4-ох німецьких солдат та зірвав спробу прориву, у результаті чого противник відступив, залишивши три гранатомета. Одружений, дружина Бойко Параска Іванівна.
    31. Бойко Сергій Калістратович, 17.03.1918 р.н., підполковник технічної служби, член ВЛКСМ. У жовтні 1939 року Бердичівським РВК Житомирської області призваний до армії. Учасник Радянсько-Фінської війни 1939 р. – 1940 р., учасник військового походу в Іран 1941 р. Від початку війни служив у 11-му танковому полку, потім у 56-ій танковій бригаді. 15.01.1942 року у звані гвардії старшого лейтенанта інтендантської служби переведений на посаду помічника начальника продовольчого постачання 33-ої гвардійської окремої танкової бригади. Наказом командира бригади №018/н від 22.09.1943 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що з моменту формування бригади своєчасно та при різних умовах забезпечував бригаду продовольством. В боях на Сталінградському фронті виїжджав в глибокий рейс, але своєчасно повертався та доставляв продукти харчування до бригади. 17.07.1943 року в боях на південному фронті самовіддано працював по забезпеченню бригади продуктами харчування і протягом всіх бойових дій перебоїв з харчуванням у бригади не було. В своїй роботі був ініціативним та винахідливим, сміливим та рішучим, всю свою енергію віддавав роботі. Крім цього, указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Після війни був слухачем Військового факультету паливно-мастильних матеріалів Червоної армії та 26.02.1946 року начальником факультету на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (К-0029632). Указом Президії ВР СРСР від 15.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 30.12.1956 року нагороджений орденом «Червоної Зірки». Закінчив службу 24.09.1966 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 75 від 06.04.1985 року).
    32. Бойко Степан Євгенович, 1912 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований Польовим військовим комісаріатом 5-ої гвардійської армії та 21.01.1945 року зарахований до 7-ої стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону 214-го армійського запасного стрілецького полку 5-ої гвардійської армії. 19.02.1945 року переведений до 58-ої гвардійської стрілецької дивізії. Одружений, дружина Бойко Ганна Петрівна.
    33. Бойко Тимофій Якимович, 1908 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    34. Бойко Федір Йосипович, 1904 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований Краснокутським РВК Харківської області та направлений до 61-го зенітного артилерійського полку ПВО. 30.06.1942 року в біля міста Севастополь потрапив у полон. Перебував у концтаборі №4 Васлуй (Румунія). У вересні 1944 року був звільнений з полону та зарахований до 230-го армійського запасного стрілецького полку, із якого 18.10.1944 року переведений до 110-ої стрілецької дивізії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Бойко Наталія Іванівна.
    35. Бучківський Іван Антонович, 1921 р.н., єфрейтор, телефоніст. 03.03.1941 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії та направлений до військово-пересильного пункту в місто Шепетівка, звідки направлений до 549-го окремого батальйону зв’язку 22-го механізованого корпусу. Від початку війни брав участь у бойових діях, перебував у полоні, після чого повернувся у село. Під час окупації був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення служив телефоністом у 215-му окремому кулеметно-артилерійському батальйоні 150-го Новгородського укріпленого району. 28.04.1946 року комендантом укріпленого району, на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Т-0465598). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    36. Бучківський Никифор Пантелеймонович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Бучківська Надія Семенівна.
    37. Бучківський Петро Семенович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. 27.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Далі служив у 81-му запасному стрілецькому полку, із якого 30.09.1945 року вибув до ВПРБ НКС «Д».
    38. Бучківський Сильвестр Аврамович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, коваль. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1073-го стрілецькому полку 316-ої стрілецької дивізії. 20.08.1944 року його дружина отримала повідомлення №0244 від керівництва полку, що він 06.08.1944 року зник безвісти, але він залишився живим, проходив службу у вищезгаданому підрозділі та 18.08.1945 року був звільнений в запас. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Бучківська Ганна Гаврилівна.
    39. Бучківський Тодосій Степанович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Бучківська Софія Дем’янівна.
    40. Войтов Андрій Лук’янович, 1898 р.н., рядовий, навідник протитанкової зброї, освіта 6 класів. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 3-го стрілецького батальйону 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №032/н від 12.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в період з 14 по 17 липня 1944 року в бою за село Гижеювка (колишнє село біля села Озерна) Тернопільської області вогнем зі своєї рушниці знищив три вогневих кулеметних точки противника. До того ж наказом командуючого військами армії №0195/н від 09.08.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що був учасником форсування річок Серет та Дунай, учасником визволення міст Самбір, Чепель, Будапешт (Угорщина), в боях з німецькими загарбниками був двічі поранений 06.08.1944 року та 04.02.1945 року. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Одружений, дружина Войтова Соломія Іванівна.
    41. Войтов Василь Авксентійович, 1902 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас, швець. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 9-ої стрілецької роти 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №03/н від 24.04.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 16.04.1945 року під час бою біля населеного пункту Ротшейн (Австрія) підповз до ворожого кулемету та закидав його гранатами, чим забезпечив просування піхоти вперед. 17.04.1945 року отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-1248), із якого 24.08.1945 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Войтова Текля Федорівна.
    42. Войтов Василь Григорович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів. 27.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Далі служив у 81-му запасному стрілецькому полку, із якого 13.04.1945 року вибув до 5-ої окремої бригади зв’язку військ НКВС.
    43. Войтов Василь Корнилович, 1915 р.н., старший сержант, санітарний інструктор. Мобілізований 27.02.1944 року зарахований до 213-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 15-ої гвардійської дивізії, а потім до 305-го гвардійського стрілецького полку 108-ої гвардійської стрілецької дивізії 2-го Українського фронту. Наказом командира полку №09/н від 26.10.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 20.08.1944 року в бою під час прориву оборони противника в районі річки Дністер, під сильним кулеметним та мінометним вогнем противника, виніс із поля бою 9 тяжко поранених бійців із їхньої зброєю та надав їм першу медичну допомогу. 16.02.1945 року отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-2464), із якого був комісований за станом здоров’я.
    44. Войтов Василь Трохимович, 16.02.1919 р.н., підполковник, командир батальйону, член ВЛКСМ з 1933 року. У серпні 1939 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. З травня 1943 року перебував на посаді помічника начальника відділу розвідувального управління 3-го Українського фронту. Після одужання від тяжкого поранення у звані «гвардії капітан» служив на посаді командира 88-го окремого робочого батальйону 8-ої гвардійської армії. Наказом командуючого військами армії №637/н від 17.05.1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що за період війни служив у розвідувальних органах і був тяжко поранений. Під час боїв за місто Берлін (Німеччина) чітко організував виконання особовим складом батальйону всіх вантажних робіт, пов’язаних з переміщенням матеріальних цінностей наступаючим військам із районів їхнього базування, армійських складів та відділень. Також забезпечував постійну охорону армійських запасів, проводив їх розподіл та маскування. 17.10.1945 року начальником тилу 8-ої армії на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (В-0015902). Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За визволення Варшави». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Берліна». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 177 від 06.11.1985 року). Закінчив службу 25.11.1946 року.
    45. Войтов Іван Трохимович, 16.02.1919 р.н., сержант, командир взводу. 27.09.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни служив у 40-му окремому стрілецькому батальйоні, потім у 18-му армійському запасному стрілецькому полку. Під час бою був поранений та направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-2529). 12.01.1945 року у звані «сержант» переведений на посаду командира взводу 72-ої окремої кабельної роти 9-го окремого полку урядового зв’язку військ НКВС 19-ої армії. Наказом командуючого військами армії №0194 від 24.04.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 26.03.1945 року на дільниці Янова-Пусковіц проявив себе сміливим, винахідливим та ініціативним бійцем. Виконував роботу по налаштуванню лінії зв’язку на дільниці, яка постійно піддавалася артилерійському обстрілу, але незважаючи на це своє завдання виконав повністю. Особистим прикладом мотивував бійців свого взводу на довготривале виконання завдання. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 30.09.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Закінчив службу 01.06.1946 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    46. Войтов Йосип Йосипович, 1910 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    47. Войтов Йосип Федорович, 1905 р.н., рядовий, сапер, освіта 2 класи, швець. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 573-го окремого саперного батальйону 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №036/н від 18.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що був учасником боїв у Карпатах та неодноразово брав участь у прориві оборони противника. В березні 1945 року в районі міста Струмень (Польща) під час контратаки ворога, незважаючи на сильний артилерійський вогонь, на перехресті доріг поставив 20 протитанкових мін. Одружений, дружина Войтова Зінаїда Борисівна.
    48. Войтов Олександр Трохимович, 1921 р.н., молодший сержант, сапер, освіта 4 класи. 03.03.1941 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях, перебував у полоні 18 днів, після чого повернувся у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 573-го окремого саперного батальйону 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №052/н від 14.11.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 28.10.1944 року в біля села Доброслав (Польща) під сильним вогнем противника, робив проходи на мінних полях для руху танків й піхоти. У результаті чого знешкодив 16 протитанкових мін. Також із піхотою брав участь у зачистці висоти 433 від ворога, де разом з товаришем виніс з поля бою одного тяжко пораненого бійця. Далі був переведений до 250-го окремого батальйону зв’язку 116-ої стрілецької дивізії. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Т-0187710). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Войтова Марія Василівна.
    49. Войтов Олександр Федорович, 1909 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований в червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 12 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Войтова Інна Трохимівна.
    50. Войтов Панас Леонтійович, 1923 р.н., рядовий, стрілець, освіта 6 класів. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 28.12.1944 року перебував у Чернігівському військово-пересильного пункті та направлявся в розташування 20-ої запасної стрілецької дивізії (п/п 08295). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Войтова Марія Миколаївна.
    51. Войтов Панас Федорович, 1909 р.н., рядовий, сапер, освіта 1 клас, маляр. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-ої стрілецької роти 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №025/н від 05.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 19.07.1944 року в бою за село Хоростець Зборівської міської громади Тернопільської області, при поранені командира відділення взяв на себе командування відділенням. Надихаючи особистим прикладом першим підняв в атаку своє відділення і в рукопашній сутичці знищив ворожий кулеметний розрахунок. Через деякий час був переведений до 2-го батальйону 1142-го стрілецького полку 340-ої стрілецької дивізії 38-ої армії. Наказом командира дивізії №066/н від 31.10.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 11.08.1944 року біля міста Дрогобич Львівської області був легко поранений в руку. 10.09.1944 року біля міста Кросно (Польща) був легко поранений в ногу, але поле бою не залишив і після перев’язки повернувся в стрій. 16.09.1944 року біля міста Романув (Польща) він, як спостерігач переднього краю, вів спостереження за вогневими точками противника і був поранений осколком в праву руку. Після одужання був переведений на посаду сапера до саперного взводу 203-го стрілецького полку 70-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №02/н від 30.01.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 25.01.1945 року біля села Возьники (Польща) незважаючи на обстріл снайперів, підповз до мосту через річку Скава, знешкодив мінні заряди та врятував міст від вибуху. Одружений, дружина Войтова Наталія Миколаївна.
    52. Войтов Петро Васильович, 05.01.1927 р.н., рядовий, стрілець. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку, із якого 25.04.1946 року вибув до 1-го Балтійського флотського екіпажу. Закінчив службу 18.10.1951 року.
    53. Войтов Петро Дем’янович, 1902 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, столяр. Мобілізований 25.07.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 5-ої стрілецької роти 325-го стрілецького полку 129-ої стрілецької дивізії. 20.09.1944 року від командира 25-го гвардійського стрілецького полку його дружина отримала повідомлення, що її чоловік 16.09.1944 року був убитий та похований у братській могилі №1 на цвинтарі села Карликів (Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства Польщі). Але він залишився живий, був поранений та відправлений до госпіталя, із якого 26.02.1945 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Войтова Парасковія Василівна.
    54. Войтов Петро Федорович, 1915 р.н., рядовий, освіта початкова, мобілізований у 1941 році. У серпні 1942 року потрапив у полон та вважався зниклим безвісти. 19.12.1945 року був заарештований за звинуваченням у зраді Батьківщині. 08.03.1946 року Військовим трибуналом 5-ої гвардійської армії засуджений за ст. 54-1 «а» Кримінального кодексу УРСР до 10-ти років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі з конфіскацією майна. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 79 від 06.04.1985 року). 07.10.1997 року реабілітований прокуратурою Хмельницької області (архів УСБУ, справа П-30396).
    55. Войтов Федір Федорович, 1922 р.н., сержант, танкіст, уродженець села Летава, проживав у селі Чагарівка. 29.05.1941 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. У грудні 1942 року перебував у 9-тій запасній стрілецькій бригаді. Згодом переведений до 24-ої танкової бригади, а потім до 78-ої окремої танкової бригади. Під час бою отримав тяжке поранення та проходив лікування у госпіталях: ППМ-48, ЕГ-95, ЕГ-2602, ЕГ-5846. Із останнього 27.10.1944 року був комісований за станом здоров’я. Указом Президії ВР СРСР від 12.06.1968 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня.
    56. Войтов Юрій Степанович, 1899 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Після зарахування в полк потрапив до евакуаційного госпіталю (ЕГ-2981). 19.05.1944 року був виписаний із госпіталя та знову направлений до 113-го АЗСП, із якого переведений до 55-го армійського гурту худоби. Одружений, дружина Войтова Ольга Корнилівна.
    57. Волощук Данило Іванович, 1911 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований у квітні 1944 року Чемеровецьким РВК. Служив у комендантському взводі охорони 8-го штурмового авіаційного корпусу. Наказом командира корпусу №023/н від 22.06.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що за час війни зарекомендував себе дисциплінованим та трудолюбивим бійцем. В тяжкі дні перебазування корпусу днями стояв на посту та забезпечував відмінну охорону штабу. Під час підготовки нових командних пунктів забезпечував їх необхідними меблями та світломаскуванням. Із січня 1945 року працював кухаром в комендантському взводі. Відмінно і смачно готував їду для бійців взводу. Одночасно з цим грав в духовому оркестрі, чим забезпечував культурний відпочинок льотно-технічного складу корпусу. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    58. Волощук Дмитро Микитович, 1920 р.н., молодший лейтенант, артилерист, кандидат в члени ВКП(б). 10.10.1939 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях. Служив у 2-ій бригаді торпедних катерів Чорноморського флоту, потім у 59-ій гвардійській стрілецькій дивізії. 16.08.1943 року був поранений. У 1944 році в звані «гвардії сержант» служив навідником гармати 75 мм гармат 100-го гвардійського окремого винищувального протитанкового дивізіону 94-ої гвардійської стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №041/н від 14.06.1944 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 23.04.1944 року при наступі на село Устя (Молдова) він зі своєю гарматою весь час знаходився на бойових позиціях піхоти і підтримував наступ. Коли піхота наблизилась до околиці села противник – відкрив по ній сильний кулеметно-гарматний вогонь. Волощук Д.М. виявив місця звідки вівся вогонь, непомітно для ворога викотив свою гармату за будинки та декількома влучними пострілами знищив вогневу гарматну точку противника, 3 кулеметних точки й до 12-ти німецьких солдат і офіцерів. Далі у звані «гвардії старшого сержанта» був призначений на посаду командира гармати 45 мм гармат 283-го гвардійського стрілецького полку 94-ої гвардійської стрілецької дивізії 26-го гвардійського стрілецького корпусу. Наказом командира корпусу №040/н від 22.11.1944 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що 11.08.1944 року біля села Жеврень (Молдова) при спробі противника прорвати лінію оборони двома бронетранспортерами, він вогнем із своєї гармати знищив один БТР й частково його десант автоматників, а другий БТР, не витримавши спротиву, повернув назад. Цього ж дня під час другої спроби прориву, піхота противника, під прикриттям одного танка й БТРа, атакувала позиції. Волощук Д.М. незважаючи на небезпеку для життя, викотив свою гармату на пряму наводку й інтенсивним вогнем не дав противнику прорвати оборону. Також з 23 по 27 серпня 1944 року в боях за місто Кишинів (Молдова) він, уміло змінюючи вогневі позиції, із своєї гармати знищив 4 вогневі точки противника, чим забезпечив прохід піхоти та підбив 2 автомашини ворога із військовим вантажем. Крім цього, наказом командира корпусу №013/н від 02.02.1945 року нагороджений другим орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що 14.01.1945 року в наступальному бою за село Бжозувка (Польща) він зі своєю гарматою постійно знаходився серед наступаючої піхоти і вогнем із гармати сприяв просуванню піхоти вперед й виконанню поставленої бойової задачі, при цьому знищив один міномет, дві вогневих кулеметних точки та 6 німецьких солдат. Під час переправи через річку Пилиця він інтенсивним вогнем зі своєї гармати по ворожим вогневим точкам сприяв переправі через річку, знищив при цьому один станковий кулемет ворога. Крім цього, наказом командира дивізії №062/н від 19.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 22.04.1945 року в бою за населений пункт Марцан (передмістя Берліна Німеччина) він вогнем зі своєї гармати знищив 3 кулеметних точки противника та до 30-ти солдат і офіцерів ворога, чим сприяв просуванню піхоти й взяттю вказаного населеного пункту. Також, указами Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медалями «За оборону Одеси», «За оборону Севастополя», «За оборону Сталінграда». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указами Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медалями «За визволення Варшави», «За взяття Берліна». Закінчив службу 07.08.1946 року, після війни проживав у місті Славута Хмельницької області. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    59. Волощук Юхим Васильович, 1916 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований у квітні 1944 року Оринінським РВК та зарахований до 7-ої стрілецької роти 1075-го стрілецького батальйону 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №021/н від 17.07.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 07.04.1945 року в бою за населений пункт Маркт-Альхау (Австрія) одним із перших кинувся до ворожих траншей, знищив двох німецьких солдат та захопив станковий кулемет. Після закінчення війни був переведений на посаду їздового до транспортної роти того ж полку. Наказом командира полку №025/н від 28.08.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що з 03.06.1945 по 08.08.1945 року, під час здійснення важкого маршу, відмінно зберіг коней, віз та збрую. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    60. Вуєчок Костянтин Никифорович, 1902 р.н., рядовий, артилерист. Мобілізований 14.02.1944 року Ворошиловським РВК Саратовської області та направлений до 980-го артилерійського полку 17-ої стрілецької дивізії 48-ої армії 3-го Білоруського фронту. Був тричі легко поранений 28.06.1944 р., 24.11.1944 р. та 30.02.1945 року. Наказом командира дивізії №12/н від 03.08.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 03.05.1945 року в бою на косі Фриш Нерунг за селом Боденвінкель (зараз це село Конти-Рибацькі Польща), працюючи на посаді номера гарматного, виконував роботу двох номерів гарматних та вів вогонь із своєї гармати по наступаючому противнику. У складі гарматного розрахунку, знищив до 15-ти німецьких солдат і один ручний кулемет противника. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга».
    61. Вуєчок Олександр Васильович, 1913 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-го стрілецького батальйону 335-го гвардійського стрілецького полку 117-ої гвардійської стрілецької дивізії 102-го стрілецького корпусу. 17.04.1945 року був контужений. 07.05.1944 та 12.08.1944 року був поранений. Наказом командира корпусу №053/н від 18.05.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 16.04.1945 року в наступальному бою під час форсування річки Нейсе (кордон між Польщею та Німеччиною) діяв сміливо й рішуче. Першим форсував водний рубіж і на протилежному березі річки успішно просувався вперед, знищуючи вогневі засоби та живу силу противника і даючи можливість іншим підрозділам переправлятися через річку. 17.04.1945 року перебуваючи у складі штурмової групи, першим увірвався в населений пункт й кидком гранати знищив 3 вогневі точки противника і до 13-ти німецьких солдат і офіцерів. У цьому ж бою, діючи у складі групи, зайшов глибоко в розташування ворога, знищив одну вогневу точку противника та взяв у полон 2-ох німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 52 від 01.08.1986 року). Одружений, дружина Вуєчок Анастасія Марківна.
    62. Гаврилюк Василь Трохимович, 1926 р.н., молодший сержант, мінометник, освіта 7 класів. Мобілізований у 1944 році Чемеровецьким РВК та направлений до 1260-го стрілецького полку 380-ої стрілецької дивізії. 15.04.1945 року біля села Наводна (Польща) отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-5818). Висновком ВЛК від 03.07.1945 року визнаний обмежено придатний до військової служби І ступеня та 05.07.1945 року направлений до Свердловського РВК (Росія). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Був не одружений, мати Гаврилюк Наталія Корнилівна, сестра Ольга.
    63. Гаврилюк Михайло Семенович, 1918 р.н., рядовий, стрілець, освіта 9 класів, бухгалтер, член ВЛКСМ. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду навідника окремої зенітно-кулеметної роти 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командуючого артилерії дивізії №08/н від 20.04.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 23.03.1945 року відбиваючи контратаку противника біля села Гессельдорф (Австрія), знищив два кулемети та 7 солдат противника. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Після війни проживав у місті Чортків Тернопільської області. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 52 від 01.08.1986 року). Одружений, дружина Гаврилюк Зінаїда Григорівна.
    64. Гаврилюк Петро Іванович, 07.02.1922 р.н., старший сержант, радіотелеграфіст. 21.10.1940 році Кагановичським РВК міста Одеси призваний до армії. Служив у 24-тій окремі роті наземного забезпечення й пілотування (ЗЗЛ) 8-ої повітряної армії. В жовтні 1942 року був переведений до 8-ої окремої радіостанції служби наземного забезпечення й пілотування 8-ої повітряної армії. Наказом командуючого військами армії від 30.10.1943 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Іншим наказом командуючого військами армії №52 від 26.07.1945 року нагороджений другою медаллю «За бойові заслуги» за те, що у складних умовах гірсько-лісової місцевості Карпат, своєї чіткою роботою забезпечував радіостанцію РСБ-М безперебійним цілодобовим зв’язком із усіма точками ЗЗЛ на відстані до 300 км. В листопаді-грудні 1944 року, коли бойові вильоти 321-ої бомбардувальної авіаційної дивізії ускладнювалися відсутністю даних про погоду в районі нанесення ударів, він зумів налагодити регулярну передачу погоди із Мукачева до Станіслава (Івано-Франківська). Всього було передано 344 повідомлення, що забезпечило успішність бойових вильотів авіації. За період Карпатських операцій ним особисто було передано 2776 радіограм. Своєю успішною роботою на протязі 4-ох років, він показав себе дисциплінованим та хорошим спеціалістом своєї справи. Указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Наказом Президії ВР СРСР від 30.12.1956 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Закінчив службу 11.02.1972 року у званні лейтенанта.
    65. Горячок Арсеній Мойсейович, 1918 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 383-го стрілецького полку 121-ої стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. 02.08.1944 року був поранений. Наказом командира дивізії №057/н від 10.11.1944 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 06.11.1944 року командуванням полку поставило задачу його роті автоматників: до 27-ї річниці жовтневої революції захопити контрольного полоненого. Горячок А.М. діяв у групі прикриття, сміливо і самовіддано вів безперервний вогонь по противнику, визиваючи цим самим вогонь у відповідь на себе. Завдяки цьому група захвату, прикриваючись надійною опорою групи прикриття, захопила полоненого і доставила його в штаб. Під час виконання цього завдання Горячок А.М. був тяжко пораненим, але залишався на полі бою до повного відходу розвідників і виповз без сторонньої допомоги в своє розташування. Одружений, дружина Горячок Анастасія Пантелеймонівна.
    66. Горячок Василь Мойсейович, 1908 р.н., рядовий, кулеметник, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до окремої зенітно-кулеметної роти 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командуючого артилерією дивізії №011/н від 10.06.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що під час форсування річки Дунай, його гарматний розрахунок прикривав переправу, а він особисто в цьому бою знищив 5 солдат противника. Одружений, дружина Горячок Тетяна Гаврилівна.
    67. Горячок Дмитро Маркович, 1924 р.н., сержант, командир відділення, освіта 6 класів, уродженець села Летава. До війни працював у шахті в місті Сталіно (Донецьк), потім евакуювався в село Чесноков Приурального району Західноказахстанської області Казахстану. Мобілізований 22.08.1942 року Приуральним РВК та направлений до 4-ої окремої навчальної стрілецької бригади. 12.05.1943 року переведений до 5-ої гвардійської повітряно-десантної бригади. В серпні 1943 року переведений на посаду командира відділення до 6-ої повітряно-десантної бригади (п/п 07199). 13.04.1944 року переведений до військової частини №73466 в місто Шуя Іванівської області Росії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Був не одружений, мати Горячок Олександра Іванівна.
    68. Горячок Дмитро Олексійович, 1921 р.н., старший лейтенант, авіамеханік, член ВЛКСМ. 28.09.1940 року Проскурівським РВК був призваний до армії. Від початку війни у званні «сержант» служив у 853-му батальйоні аеродромного обслуговування. 27.03.1942 року переведений на посаду авіамеханіка 22-ої технічної команди 7-го району авіаційного базування 6-ої повітряної армії Північно-західного фронту. Наказом командира армії №0122 від 05.08.1943 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що працюючи у винятково складних умовах, показав себе грамотним фахівцем у розбиранні аварійних літаків та націлював своїх колег на швидку евакуацію літаків. Під його керівництвом було розібрано 34 аварійних літаки, із них 8 у складних умовах: із болота та під ворожим обстрілом. Через деякий час отримав звання «старший сержант» та був переведений на посаду авіамеханіка 7-ої окремої трофейної технічної роти того ж самого підрозділу. Іншим наказом командира армії №0107/н від 18.09.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що із 20 квітня 1944 року під його керівництвом розібрано та евакуйовано 18 літаків, із них 8 із переднього краю фронту та 6 із боліт та лісів. Виконуючи наказ командуючого армії по евакуації літаків з переднього краю лінії фронту (а саме 3-ох ремонтних літаків ІЛ-2 із сіл Любешів та Осьмиговичі (Волинська область), Горячок Д.О. розвідав шляхи під’їзду до цих літаків та розмінував 6 мін. 06 червня 1944 року під час розборки літака ворог наносив удари артилерійським і мінометним вогнем по його групі. Ризикуючи життям він розібрав літак, та з настанням темряви погрузив його на машину, біля якої в 30-ти метрах розірвався ворожий снаряд і загорівся мотор відстійника. В цей час ворог побачивши полум’я посилив вогонь. Всі залягли і тільки Горячок Д.О. залишився біля машини, скинув із себе куртку і потушив полум’я, тим самим запобігши знищенню автомашини і літака. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Після війни служив у 841-ій пересувній авіаційноремонтній майстерні. 08.02.1946 року переведений до 10-ої польової авіаційноремонтної бази. 27.07.1946 року перебував у 206-му запасному стрілецькому полку із якого 29.07.1946 року був переведений до 51-го гвардійського важкого бомбардувального авіаційного полку. Закінчив службу 27.06.1947 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    69. Горячок Іван Юхимович, 1903 р.н., єфрейтор, каптенармус роти. Мобілізований 07.11.1942 року Камишенським РВК Сталінградської (Волгоградської) області Росії. Служив у 14-тій штурмовій інженерно-саперній бригаді. Наказом командира бригади №026/н від 16.06.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що на посаді завідувача зброєю і боєприпасами відмінно справлявся із своїми обов’язками. Дисциплінований, бережно відносився до довіреного йому майна, заслужено користувався повагою і авторитетом серед солдатів та офіцерів. Головним його завданням була турбота про бійця: щоб боєць був одягнений і своєчасно отримував те, що йому необхідно. В умовах бойової обстановки не раз доставляв продукти харчування до переднього краю оборони і завжди справлявся із поставленим завданням відповідально й добросовісно. Указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.».
    70. Горячок Мойсей Сильвестрович, 1906 р.н., рядовий, заступник командира відділення, освіта середня, столяр, староста пожежної охорони. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до окремої зенітно-кулеметної роти 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командуючого артилерії дивізії №09/н від 20.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 15.04.1945 року під час наступу на село Рейштейн (Чехія), противник вогнем із кулеметів перешкоджав просуванню піхоти. Горячок М.С. швидко зорієнтувавшись у ситуації, відкрив вогонь із свого кулемета по кулеметним вогневим точкам ворога. В цьому бою він особисто знищив один кулеметний розрахунок і два кулемети противника. Одружений, дружина Горячок Анастасія Євгенівна.
    71. Горячок Олексій Сильвестрович, 1898 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, столяр. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 69-го запасного стрілецького полку 21-ої запасної стрілецької дивізії. 13.10.1944 року був переведений до 107-го запасного стрілецького полку 21-ої запасної стрілецької дивізії Львівського військового округу (в/ч 13426). Одружений, дружина Горячок Текля Андріївна.
    72. Горячок Павло Григорович, 1901 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи, коваль. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1002-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Під час бою отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-5367), із якого 28.11.1944 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Горячок Олена Захарівна.
    73. Горячок Петро Іванович, 04.08.1927 р.н., рядовий, освіта 7 класів, член ВЛКСМ. 27.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. 31.12.1944 року перебував на посаді курсанта в 1-му навчальному батальйоні 81-го запасного стрілецького полку. 17.11.1945 року вибув до 55-го окремого мотострілецького батальйону. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Був не одружений, мати Горячок Ганна Трохимівна. Закінчив службу 30.11.1977 року у званні підполковника медичної служби.
    74. Горячок Федір Григорович, 1917 р.н., сержант, розвідник взводу пішої розвідки, освіта 7 класів, телефоніст. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №01/н від 01.01.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що він в ніч з 4 на 5 грудня 1944 року при форсуванні річки Дунай, що у 3-ох км на північ від міста Ерчі (Угорщина), під артилерійським, мінометним і кулеметним вогнем противника переправився на правий берег річки та в запеклій сутичці з ворогом проявив хоробрість і мужність. При відбитті потужних контратак противника, вогнем із свого автомата знищив 10 солдат противника, та спонукав захопленню й укріпленню плацдарму на правому березі річки Дунай. Крім цього, наказом командира полку №02/н від 15.04.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 26.03.1945 року в наступальних боях у районі озера Балатон (Угорщина) вогнем із автомата знищив двох німецьких солдат й одного взяв у полон. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Горячок Тетяна Антонівна.
    75. Горячок Федір Стахович, 1918 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    76. Грицюк Василь Арсентійович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 6 класів, член ВЛКСМ. 27.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 85 від 06.04.1985 року).
    77. Грицюк Іван Григорович, 1918 р.н., рядовий, стрілець, освіта вища, учитель. Мобілізований Чемеровецьким РВК. 24.04.1945 року із Проскурівського пересильного пункту Кам’янець-Подільського ОВК направлений до 2-ої роти 1-го стрілецького батальйону 82-го запасного стрілецького полку 17-ої запасної стрілецької дивізії в місто Бердичів Житомирської області. Демобілізований як учитель на підставі указу Президії ВР СРСР від 25.10.1945 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    78. Грицюк Іван Тимофійович, 13.10.1924 р.н., капітан, мобілізований 14.08.1944 року Залізничним РВК міста Києва. Після закінчення війни навчався у Київському військовому училищі зв’язку імені Калініна. 08.01.1946 року начальником училища на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Б-0330844). Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1954 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Закінчив службу 17.02.1959 року.
    79. Грицюк Панас Лук’янович, 1908 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, дизеліст-моторист. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 33 дня, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 10.09.1944 року із Мінераловодського пересильного пункту Ставропольського краю Росії направлений до 15-ої запасної стрілецької дивізії. 22.09.1944 року відправлений на Сталінградський тракторний завод. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Грицюк Ганна Василівна.
    80. Грицюк Петро Ілліч, 1911 р.н., сержант, командир саперного відділення, освіта 4 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 6 місяців, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 51-го окремого мотосаперного батальйону 2-го гвардійського танкового корпусу. Наказом командира корпусу №048 від 23.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що із 13 січня по 02 лютого 1945 року в боях на території Східної Пруссії (зараз це Калінінградська область Росії), проявив себе сміливим і рішучим молодшим командиром. 15 січня, проводячи інженерну розвідку місцевості біля села Айменішкен, виявив мінне поле та особисто розмінував 4 міни. 19 січня біля села Шуппіннен, під сильним артилерійським вогнем противника, обладнав брід через річку Драугупп. 20 січня брав участь у готуванні заболоченої ділянки дороги в урочищі Панулкинен. 30 січня біля села Бергау під обстрілом артилерії противника будував спостережний пункт корпусу, де особистим прикладом заохочував до роботи своїх підлеглих. Крім цього в попередніх боях отримав тяжке поранення. Одружений, дружина Грицюк Марія Павлівна.
    81. Грицюк Петро Тимофійович, 1920 р.н., рядовий, стрілець. 15.11.1940 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Від початку війни служив у 462-му стрілецькому полку 168-ої стрілецької дивізії. 10.08.1941 року в Карело-Фінській РСР потрапив у полон. Перебував в організаційнім таборі №1 Настоля (Фінляндія) табірний номер О-2148. Даних про звільнення немає. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 89 від 06.04.1985 року). Був не одружений, батько Грицюк Тимофій Кузьмович, мати Боднарчук Домнікія.
    82. Грицюк Юрій Стахович, 1905 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував в оточені 3 дні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Грицюк Пелагея Максимівна.
    83. Гришин Володимир Сергійович, 25.10.1925 р.н., полковник, уродженець села Летава. Мобілізований 18.02.1943 року Пластуновським РВК Краснодарського краю Росії. У званні старшого лейтенанта служив у 235-му армійському запасному стрілецькому полку 37-ої армії. Потім у 188-му запасному стрілецькому полку 3-го Українського фронту. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 21.08.1953 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 06.05.1965 року нагороджений медаллю «За відвагу». Закінчив службу 18.02.1972 року.
    84. Гуменюк Василь Семенович, 1923 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. За даними командира дивізії від 06.08.1944 року вважався зниклим безвісти. Але він залишився живим і після війни повернувся додому. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Гуменюк Марія Давидівна.
    85. Гуменюк Кузьма Захарович, 1901 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи, не одружений. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду зв’язкового командира взводу до 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. 20.07.1944 року біля станції Зборів Тернопільської області був легко поранений та направлений до госпіталю. Після лікування призначений на посаду їздового артдивізіону 178-го запасного стрілецького полку 4-го Українського фронту. Наказом командуючого військами фронту №179/н від 11.06.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що своєю працею досяг поваги та авторитету серед особового складу артдивізіону. Дисциплінований та вимогливий до себе. Брав безпосередню участь в боях проти німецьких загарбників, був легко поранений і після одужання знову повернувся в стрій. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    86. Демчук Панас Юхимович, 20.06.1919 р.н., старший сержант, радіомеханік, член ВКП(б). У грудні 1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. З червня 1941 року служив у військах протиповітряної оборони, нагороджений нагрудним знаком «Відмінник ППО». Учасник битви за Москву, перебував на посаді водія технічної служби 41-го окремого прожекторного батальйону 40-го прожекторного полку. Указом Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви» №016609. Згодом переведений на посаду радіомеханіка контрольноремонтної станції-144 радіовиявляючої та радіопеленгаційної апаратури 12-го корпусу протиповітряної оборони. Наказом командира корпусу №03/н від 08.03.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що за січень 1945 року при відсутності матеріалів і контрольних приборів на контрольноремонтній станції (КРС), відремонтував 12 радіопеленгуючих прожекторів, із них були нові імпортні установки, що отримали значні пошкодження при транспортуванні. Використовуючи матеріали із трофейних німецьких радіопеленгаторів, він зумів не тільки забезпечити КРС необхідним ремонтним матеріалом, але й сконструював необхідні електро- і радіовимірювальні прибори, як наприклад «хвилемір»: універсальний прибор для перевірки монтажу радіоапаратури, та стаціонарну установку для випробування блоків радіопеленгатора. Прибори, сконструйовані ним, відрізняються простотою у використані, надійністю в роботі і дають необхідну точність. Всю роботу по конструюванні він виконував між виїздами на позиції і ремонтом матеріальної частини, працюючи майже цілодобово. Завдяки своїм здібностям, ініціативі, винахідливості і наполегливості в роботі, забезпечив бойову готовність всіх радіопрожекторів. Помер 07.09.1982 року похований на цвинтарі в с. Летава.
    87. Дробний Іван Іванович, 1924 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів, член ВЛКСМ. Мобілізований у 1943 році Котлаським РВК Архангельської області Росії. 02.01.1944 року направлений до 1-ої роти 1-го стрілецького батальйону 34-го запасного стрілецького полку. 17.03.1944 року перебував у Харовському РВК Вологодської області Росії звідки 18.03.1944 року знову вибув до 34-го запасного стрілецького полку 29-ої запасної стрілецької дивізії. 29.06.1944 року перебував у Серпуховському РВК Московської області з якого 30.07.1944 року направлений до Раменського військового пересувного пункту Московської області, а 03.08.1944 року до військової частини п/п 73550. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Був не одружений, мати Дробна Матрона Петрівна.
    88. Дробний Макар Савович, 1906 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, уродженець села Летава, проживав у місті Херсоні. Мобілізований 02.08.1941 року Херсонським МВК. Служив у 5-ій окремій штрафній роті 37-ої армії, потім переведений до 92-го гвардійського стрілецького полку 28-ої гвардійської стрілецької дивізії. У 1942 році служив у 101-му саперному батальйоні 30-ої стрілецької дивізії, потім у 213-му армійському запасному стрілецькому полку, із якого 11.12.1943 року вибув до 86-го гвардійського стрілецького полку 28-ої гвардійської стрілецької дивізії. В 1944 році під час бою за місто Кривий Ріг був поранений. 19.06.1944 року вибув із 213-го армійського запасного стрілецького полку до 95-ої гвардійської стрілецької дивізії. 08.05.1945 року перебував у Сталінградському пересильному пункті, із якого 08.05.1945 року вибув до 356-го запасного стрілецького полку 15-ої запасної стрілецької дивізії (в/ч 83347). 31.08.1945 року вибув до 42-го запасного стрілецького полку із якого демобілізувався по закінченні служби. Одружений, дружина Дробна Матрона Петрівна.
    89. Дробний Яків Степанович, 1914 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    90. Дроздов Панас Степанович, 1922 р.н., рядовий, телефоніст, уродженець села Летава. Мобілізований 13.03.1943 року Суземським РВК Орловської області Росії та 16.03.1943 року направлений до 7-ої армійської штрафної роти 194-ої стрілецької дивізії 65-ої армії. Наказом командира дивізії №020/н від 08.05.1943 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 26.04.1943 року в бою за безіменну висоту, що в 1,5 км на північний схід від села Літіж Брянської області Росії проявив стійкість і мужність. При відбитті атаки противника нещадно знищував ворога та змусив його втекти. Сам особисто знищив 7 німецьких солдат. Згодом переведений на посаду телефоніста до 470-го стрілецького полку 194-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №021/н від 29.08.1943 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в період з 26 по 28 серпня 1943 року в бою за населений пункт Осиновський Канаричевського району Орловської області забезпечував безперебійним зв’язком спостережний пункт командира полку з командиром 1-го батальйону. Під сильним артилерійським та мінометним вогнем противника ліквідував 12 розривів лінії зв’язку, чим забезпечив постійне командування боєм. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.».
    91. Дубовий Василь Федорович, 1922 р.н., рядовий, учитель, указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    92. Дуцький Олексій Кирилович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів, їздовий. Мобілізований 21.05.1944 року Чемеровецьким РВК та 25.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Дуцька Марія.
    93. Зубик Григорій Іванович, 1911 р.н., рядовий, кулеметник, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 1 місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 2-го мотопіхотного батальйону 17-ої гвардійської механізованої бригади 6-го гвардійського механізованого корпусу 4-ої гвардійської танкової армії. Був двічі поранений 13.10.1944 року та 05.03.1945 року. Наказом командира бригади №026 від 16.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 19.04.1945 року в районі села Шпротталь, в бою з наступаючим противником, діяв сміливо і рішуче й особисто знищив 3-ох німецьких солдат. 21.04.1945 року під час наступу на місто Потсдам (Німеччина) у вуличних боях замінив першого номера (кулеметника) та із кулемета знищив 16 німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За визволення Праги». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Зубик Надія Петрівна.
    94. Зубик Данило Герасимович, 1905 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, маляр. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 397-ої стрілецької дивізії, а потім до 494-го мінометного полку Середньоазіатського військового округу. Наказом командира полку від 29.06.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР №255/431 від 29.06.1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Одружений, дружина Зубик Параска Трохимівна.
    95. Зубик Іван Максимович, 1895 р.н., рядовий, стрілець. Із 15.02.1942 року по 25.04.1945 року перебував у полоні. Після звільнення із полону був мобілізований Польовим ВК 217-го армійського запасного стрілецького полку. 03.05.1945 року вибув до 128-го військово-пересувного пункту. Дочка Зубик Ольга Іванівна.
    96. Зубик Іван Юрійович, 1893 р.н., рядовий стрілець, неграмотний, мельник. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 71-ої стрілецької дивізії. 04.10.1944 року потрапив до евакуаційного госпіталю ЕГ-987, із якого 22.10.1944 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Зубик Варвара Федорівна.
    97. Зубик Максим Гаврилович, 1899 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 235-го запасного стрілецького полку, із якого 18.02.1945 року вибув до 170-го робочого батальйону. Одружений, дружина Зубик Параска Федорівна, дочка Марія.
    98. Зубик Олександр Сидорович, 1914 р.н., старший сержант, стрілець, освіта 4 класи, тракторист. У 1936 році Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях, під містом Первомайськ потрапив у полон. Перебував у полоні 10 місяців, після чого повернувся у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 3-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №016/н від 19.06.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що добросовісно виконав вказівку командування по спорудженню лінії оборони в районі селища Обертин (Івано-Франківська область), не дивлячись на складні умови і постійні обстріли противника, робота була виконана вчасно. В серпні 1944 року перебував у евакуаційному госпіталі ЕГ-5447, із якого 18.08.1944 року через Краснодарський військово-пересильний пункт вибув до спецтабору №148. Одружений, дружина Зубик Антоніна Степанівна.
    99. Зубик Олексій Кузьмович, 1895 р.н., рядовий, стрілець, учасник Першої світової війни, освіта 1 клас, тесляр. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 4-го стрілецького полку 30-ої стрілецької дивізії. 08.07.1944 року отримав тяжке поранення. 15.09.1944 року отримав контузію та був направлений до госпіталю №4395, із якого 28.09.1944 року вибув до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Потім був переведений до 678-го батальйону аеродромного обслуговування 16-го району авіаційного базування 8-ої повітряної армії. Наказом командуючого армії №20/н від 12.05.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що за час служби показав себе дисциплінованим, енергійним і стійким бійцем. Добре знав матеріальну частину зброї та влучно стріляв із рушниці та кулемета. В бою отримав тяжке поранення та контузію. За відмінне несення гарнізонної служби по охороні матеріальної частини обслуговуючих авіаполків, мав 14 подяк від командування. Одружений, дружина Зубик Калина Степанівна.
    100. Зубик Панас Герасимович, 1922 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Зубик Надія Яківна.
    101. Зубик Панас Іванович, 10.06.1919 р.н., інженер-підполковник. 13.08.1938 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни у званні «воєнний технік 2-го рангу» служив у 63-му гвардійському винищувальному авіаційному полку. Указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Далі у званні «майора технічної служби» служив у 439-му винищувальному авіаційному полку 144-ої винищувальної авіаційної дивізії ППО. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Наказом-поздоровлення Президії ВР СРСР №240/82 від 20.06.1949 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 03.11.1953 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Закінчив службу 30.10.1964 року.
    102. Зубик Панас Максимович, 1920 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    103. Зубик Петро Никифорович, 15.09.1927 р.н., молодший сержант, стрілець. 10.01.1945 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та направлений до 891-го батальйону 2-го зенітно-артилерійського полку ППО Тихоокеанського флоту. Закінчив службу 27.10.1951 року.
    104. Зубик Федір Дмитрович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи, столяр. Мобілізований 09.05.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 600-го стрілецького полку 147-ої стрілецької дивізії. 27.07.1944 року в бою біля міста Бучач Тернопільської області попав у полон. З 10.08.1944 р. по 15.10.1944 р. перебував у таборі у місті Ужгород. Із 26.10.1944 року перебував у концтаборі Stalag XVII A (Шталаг) біля міста Кайзерштайнбрук (Австрія). Із 26.01.1945 року працював у робочі команді №14 міста Відень (Австрія). Звільнений із полону біля міста Рід-ім-Іннкрайс (Австрія). Після звільнення знаходився у фільтраційному таборі НКВС №305 в місті Нова Вена. 24.08.1945 року зарахований до 55-го запасного стрілецького полку 5-ої запасної стрілецької дивізії. 19.09.1945 року демобілізувався та вибув до місця проживання. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Зубик Зінаїда Ананіївна.
    105. Калуцький Володимир Сидорович, 1923 р.н., сержант, командир кулеметного розрахунку, освіта 8 класів. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. В серпні 1944 року перебував у евакуаційному госпіталі ЕГ-2774, із якого 25.08.1944 року повернувся до 113-го АЗСП. Потім був переведений до 3-го стрілецького батальйону 615-го стрілецького полку 167-ої стрілецької дивізії 107-го стрілецького корпусу 60-ої армії. Наказом командира полку №017/н від 16.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 28-29 квітня 1945 року під час прориву глибоко ешелонованої оборони противника на підступах до міста Моравська Острава (Чехія), його кулеметний розрахунок висунувся вперед і шквальним вогнем прикривав наступаючу піхоту, знищивши кулеметну точку противника та її розрахунок. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Був не одружений, мати Калуцька Марія Порфирівна.
    106. Калуцький Микита Федорович, 1908 р.н., рядовий, їздовий артилерійської батареї, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 4 місяці, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ої гвардійської кавалерійської дивізії. Наказом командира полку №08/н від 15.05.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 25.04.1945 року в боях під час форсування річки Ельба, під сильним вогнем противника, зумів переправити на західний берег віз із боєприпасами та зберегти коней. Цим самим забезпечив безперебійне ведення вогню по ворогу. Одружений, дружина Калуцька Соломія Степанівна.
    107. Калуцький Олександр Калістратович, 1927 р.н., рядовий, стрілець. 27.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку, із якого 26.11.1945 року вибув до центрального складу №60.
    108. Калуцький Юхим Семенович, 1899 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 50-ої стрілецької дивізії. В липні 1944 року перебував на лікуванні у госпіталі 3968 (в/ч 43129), із якого 18.07.1944 року вибув до окремої штрафної роти 113-го АЗСП. 29.07.1944 року прибув до 167-ої стрілецької дивізії 107-го стрілецького корпусу. 30.12.1944 року за рішенням ВЛК евакуаційного госпіталю ЕГ-2464 був признаний не годним до військової служби та комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Калуцька Марфа Семенівна.
    109. Козьмін Дмитро Корнилович, 1919 р.н., рядовий, зв’язківець. У жовтні 1939 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Від початку війни служив у батальйоні зв’язку 609-го стрілецького полку 139-ої стрілецької дивізії. 15.07.1941 року біля міста Старокостянтинів потрапив у полон. 12.04.1945 року був звільнений з полону та направлений у 239-й фільтраційний табір НКВС. Був не одружений, батько Козьмін Корнило Васильович.
    110. Козьмін Ігнат Ілліч, 1910 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 курси інституту, електротехнік. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 2 місяці, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-го стрілецького батальйону 1002-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №022/н від 30.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 07.08.1944 року в бою за місто Самбір Львівської області, він першим досяг траншей противника, знищив 2-х німецьких солдат і своїми діями надихав інших бійців. Крім цього, іншим наказом командира полку №015/н від 15.05.1945 року нагороджений другою медаллю «За відвагу» за те, що 05.05.1945 року в бою за населений пункт Зайтендорф, відбиваючи контратаки противника, знищив 3-х німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Козьміна Текля Сидорівна.
    111. Козьмін Ілля Корнилович, 1916 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення в 1945 році Краківським РВК (Польща) призваний до армії та направлений до 322-ої стрілецької дивізії 60-ої армії. Наказом командуючого військами армії №0116/н від 26.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 19.02.1945 року в районі річки Одер, в боях з німецькими загарбниками отримав тяжке поранення. Перебував на лікуванні в госпіталі №2645. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    112. Козьмін Олександр Антонович, 1917 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    113. Козьмін Олександр Кирилович, 05.08.1921 р.н., полковник, начальник штабу, уродженець села Летава, член ВЛКСМ з 1937 року. 20.10.1939 року Звенігородським РВК Київської області був призваний до армії. Від початку війни у званні «лейтенант» служив командиром вогневого взводу 1-ої батареї 514-го артилерійського полку. Указом Президії ВР СРСР від 13.02.1942 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 17.10.1941 року з відкритої вогневої позиції, прямим наведенням своєї гармати, знищив спостережний пункт ворога у селі Пиркиничі та зруйнував місцеву церкву, в якій знаходився штаб батальйону противника. Під сильним мінометним вогнем ворога у відповідь, вивів свою гармату з вогневої позиції без ушкодження. 26.10.1941 року взвод під його командуванням знищив важкий міномет противника, що завдавав великих втрат піхоті. Під час відступу полку із станції Бардовська-2, він сміливо і відважно керував вогнем зі своєї гармати, а під час відступу полку на Ванозеро, не дивлячись на сильний вогонь противника, вивів з-під обстрілів свою гармату без втрат. З кінця 1944 року у званні «майор» був начальником штабу 7-го гаубичного артилерійського полку 2-ої гаубичної артилерійської бригади 1-ої армії Війська Польського. Наказом командуючого військами 1-го Білоруського фронту №637/н від 10.06.1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня за те, що, отримавши наказ на вогневу підтримку бійців 66-ої танкової бригади, він відмінно організував маршрут і раніше строку зі своїм полком прибув до Берліну де зайняв бойові позиції. Не дивлячись на обмаль часу, швидко і точно спланував артилерійський вогонь та встановив необхідний зв’язок із іншими підрозділами, це дало можливість негайно підтримати вогнем наступаючі війська. Крім цього, чергуючи на спостережному пункті, керував одним із дивізіонів, що знищив дві батареї противника та до 50-ти німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Постановами Ради Міністрів Польської Народної Республіки від 26.10.1945 року нагороджений медалями: «За Варшаву 1939-1945», «За Одру, Нису і Балтику», Перемоги і Свободи, а також Грюнвальдським знаком. Наказом Президії ВР СРСР №203/494 від 15.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 30.12.1956 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Указом Президії ВР СРСР від 31.10.1967 року нагороджений орденом Червоного Прапора. Закінчив службу 08.08.1972 року у званні полковника. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 74 від 06.04.1985 року).
    114. Кузьмін Афанасій Кирилович, 16.01.1919 р.н., підполковник, начальник 3523 військового складу, уродженець села Летава, член ВЛКСМ з 1937 року. 16.11.1938 року вступив до Ленінградського авіаційного технічного училища, яке закінчив у 1940 році та був призначений на посаду молодшого техніка по озброєнню 132-го бомбардувального авіаційного полку 1-ої повітряної армії. Служив у Одеському воєнному окрузі та у Литві. Із початком війни у званні воєнтехніка 2 рангу служив на посаді старшого техніка по озброєнню 132-го авіаційного полку. Наказом командуючого військами Калінінського фронту №0102 від 28.03.1942 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що з перших днів війни проявив себе енергійним та невтомним працівником, швидко перелаштувався на підготовку машин для виконання бойових завдань. Постійно контролював стан озброєння літаків, добре підготовив та організував підпорядкований йому особовий технічний склад. Своєю наполегливою працею домігся того, що в ескадрильї за весь період бойової роботи на Південному і Калінінському фронтах не було жодного випадку відмови авіаційного озброєння. Постійним тренуванням домігся зменшення терміну підготовки озброєння літаків до бойових вильотів із 25 хвилин до 10-15 хвилин. Так, 25.06.1941 року літак повернувся із бойового завдання з пошкодженим бомбардувальним озброєнням, на відновлення якого знадобилося б не менше 8 годин роботи, але Кузьмін А.К. усунув дефекти за 3 години 30 хвилин. 04.07.1941 року за 15 хвилин організував підвіз тяжких авіабомб, при нормі підвозу 30 хвилин. 01.10.1941 року при тяжкій ситуації з автотранспортом, він особисто організував переноску авіабомб, тим самим своєчасно підготував літаки до бойових вильотів. 17.01.1942 року літак повернувся із бойового завдання із пошкодженим кулеметом Березіна. Ремонт такого кулемета потрібно було б проводити в спеціальних майстернях за 10-12 годин, але він особисто відремонтував даний кулемет за 6 годин. За період роботи в ескадрильї на Калінінському фронті, під його керівництвом до літаків ПЕ-2 підвішено більше 20-ти тисяч авіабомб. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Берліна». Указом Президії ВР СРСР від 30.09.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Указом Президії ВР СРСР від 06.11.1947 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». В 1951 році проходив службу на Сахаліні, потім у місті Тарту (Естонія). Указом Президії ВР СРСР від 19.11.1951 року нагороджений другим орденом Червоної Зірки. Указом Президії ВР СРСР від 30.12.1956 року нагороджений орденом Червоного Прапора. У 1960 році призначений на посаду начальника 3523 військового складу в місто Бобруйськ Могильовської області (Білорусь). Загинув 27.10.1964 року під час виконання службових обов’язків (підірвався під час будівельних робіт по підриву залізобетонної опори). Похований на узбіччі дороги Бобруйськ-Паричі, Бобруйського району. Також могила і пам’ятник йому встановлені на цвинтарі у селі Летава. Дружина Кузьміна Валентина Захарівна померла у 1976 році. (Частина інформації взята із сайту: KOMKUR.info https://komkur.info/history-of-bobruisk/tajna-pamyatnika-na-obochine-dorogi-v-bobrujskom-rajone).
    115. Козьмін Юрій Антонович, 1904 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, швець. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Козьміна Мотря Петрівна.
    116. Коло Дорофій Якович, 1915 р.н., рядовий, стрілець, уродженець села Кугаївці, проживав у селі Летава. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    117. Констанчук Захар Пилипович, 1920 р.н., єфрейтор, номер гарматний, член ВЛКСМ. У 1940 році Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни служив у 182-му окремому зенітно-артилерійському дивізіоні. Брав участь в обороні Москви. Потім був переведений до 3-ої батареї 319-го зенітно-артилерійського полку 1-го гвардійського кавалерійського корпусу 1-го Українського фронту. Наказом командира полку №1/н від 22.03.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 19.03.1944 року під час наступу ворога на село Краснопіль (Житомирської області) швидко, чітко і своєчасно підносив обійми з патронами до зброї, стріляючої по наступаючій піхоті противника, чим спонукав безперервному веденню вогню і знищенню до батальйону німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви». Після війни працював у колгоспі бригадиром 3-ої бригади.
    118. Коробчук Давид Ілліч, 16.08.1906 р.н., старший сержант технічної служби, слюсар-ремонтник, один із перших комсомольців села, учасник Радянсько-фінської війни 1939-1940 р.р., член ВКП(б) із 1940 року. Мобілізований в червні 1941 року та відправлений на Південно-Західний фронт, у тому ж місяці отримав перше поранення. У серпні 1941 року отримав контузію, а в січні 1942 року отримав друге поранення. Із 10.05.1943 року служив на посаді слюсаря-ремонтника у 533-ій окремій автороті 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №026/н від 09.05.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що за час перебування в автороті зарекомендував себе майстром своєї справи. Своєчасно і без затримок забезпечував якісний ремонт автомобілів, чим спонукав безперебійній роботі автотранспорту по обслуговуванню діючих частини армії. Помер 18.02.1973 року, похований на цвинтарі в с. Летава.
    119. Коруна Данило Іванович, 1912 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1-й курс інституту, учитель. Мобілізований 22.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 8-ої стрілецької роти 465-го стрілецького полку 167-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №022/н від 23.05.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що за час перебування у полку зарекомендував себе сміливим бійцем. У боях весь час знаходився попереду і своїми активними діями надихав на подвиги інших бійців. Під час бою за населений пункт Лудгержовіце (Чехія), першим піднявся в атаку та зі своєї особистої зброї знищив 3-ох німецьких солдат. Своїми мужніми діями спонукав виконанню бойової задачі. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Коруна Олена Дорофіївна.
    120. Котовський Григорій Григорович, 01.08.1906 р.н., старший сержант, технік по ремонту колісних машин, член ВКП(б) з 1931 року. Мобілізований 02.07.1941 року Чемеровецьким РВК. Служив у 87-му окремому танковому полку 40-ої армії 1-го Українського фронту. Наказом командуючого бронетанковими і механізованими військами №04/н від 22.03.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що з 28.12.1943 року по 04.02.1944 року під час боїв за місто Біла Церква і подальших бойових дій в умовах великої маневреності і бездоріжжя, завдяки його уміло організованій роботі, колісний парк полку завжди знаходився у справному стані. Всі машини із ремонту виходили раніше строку та якісно відремонтовані. Згодом його полк перейшов у підпорядкування 7-ої гвардійської кавалерійської дивізії. Наказом командира дивізії №034/н від 04.09.1944 року нагороджений орденом Червоної зірки за те, що в період бойових дій з 18 липня по 20 серпня 1944 року, завдяки його проявленій ініціативі та умінню ремонтувати колісні машини, весь колісний парк полку знаходився у хорошому стані. В бойових порядках танкових рот, він знайшов німецький зварювальний апарат, відремонтував його і почав ним працювати. Завдяки цьому забезпечив ремонт бойових машин силами полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 79 від 06.04.1985 року).
    121. Кривохижий Андрій Юрійович, 1920 р.н., рядовий, стрілець. 15.05.1940 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях. 04.10.1941 року біля міста Гуляй-Поле (Запорізької області) потрапив у полон. 25.05.1945 року був звільнений із полону та зарахований до 235-го армійського запасного стрілецького полку 46-ої польової армії. 07.06.1945 року направлений до 180-ої стрілецької дивізії. Був не одружений, мати Кривохижа Пелагея Кайтановна.
    122. Кривохижий Василь Микитович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, швець, був не одружений. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку.
    123. Кривохижий Василь Романович, 1925 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    124. Кривохижий Василь Юрійович, 1905 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас, кравець. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував в оточені 6 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Лікувався у евакуаційному госпіталі ЕГ-4151, із якого 08.09.1944 року повернувся назад до полку. 06.04.1945 року був направлений у розпорядження начальника Кемеровського пересильного пункту (Росія). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Кривохижа Анастасія Лук’янівна.
    125. Кривохижий Григорій Ілліч, 1913 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 1 місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1002-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Під час бою отримав поранення та лікувався в евакуаційному госпіталі ЕГ-5977, із якого 18.12.1944 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Кривохижа Марія Мойсеївна.
    126. Кривохижий Іван Маркович, 27.04.1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку. 15.03.1945 року та 06.08.1945 року перебував у Київському окружному військовому госпіталі №408. 25.04.1946 року вибув до 1-го Балтійського флотського екіпажу Балтійського флоту.
    127. Кривохижий Панас Касянович, 03.06.1919 р.н., капітан, танкіст. 01.09.1939 року Карагандинським МВК Казахської РСР призваний до армії. Службу проходив у 58-му танковому полку 131-ої стрілецької дивізії 5-ої армії Південно-Західного фронту. Потім у 36-й танковій бригаді 11-го танкового корпусу Білоруського фронту. Був поранений та лікувався у евакуаційному госпіталі ЕГ-1977, із якого 26.04.1945 року вибув в штаб Північно-Кавказького військового округу. Далі служив у 203-ій танковій бригаді. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1954 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Закінчив службу 29.06.1957 року.
    128. Кривохижий Петро Касянович, 18.03.1922 р.н., підполковник, бортовий технік. 24.09.1940 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Служив у 264-му окремому батальйоні аеродромного обслуговування (аеродром спецпризначення №4 місто Чкаловськ Нижегородської області Росії). Під час служби отримав офіцерське звання «молодший лейтенант». Указом Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Закінчив службу 22.08.1969 року у звані підполковника. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    129. Крижанівський Яків Йосипович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, зоотехнік. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    130. Криль Григорій Лук’янович, 1923 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, уродженець сала Івахнівці, після війни проживав у селі Летава. Мобілізований 25.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Криль Олена Іванівна.
    131. Кузняк Андрій Сильвестрович, 1913 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований Біробіджанським РВК Єврейської автономної області Росії. 27.08.1942 року перебував у Красноярському військово-пересильному пункті. Був поранений та лікувався у евакуаційному госпіталі ЕГ-5957, із якого 10.05.1945 року повернувся до військової частини.
    132. Кузняк Василь Григорович, 02.05.1921 р.н., капітан, бортмеханік, член ВКП(б), уродженець села Летава, після війни проживав у місті Кам’янець-Подільському. 01.10.1940 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Від початку війни у звані гвардії сержанта, служив авіаційним бортмеханіком 2-ої авіаційній ескадрильї 51-го гвардійського транспортного авіаційного полку 12-ої повітряної армії Забайкальського фронту. Наказом командира полку №01/н від 30.08.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що за відсутності бортового техніка працював на цій посаді за сумісництвом. Здійснив 23 бойових вильоти на територію Маньчжурії. З поставленими задачами справлявся на відмінно, матеріальна частина літака працювала безвідмовно. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Далі у званні старшого сержанта служив у 971-му важко-бомбардувальному авіаційному полку. Указом Президії ВР СРСР від 30.09.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Закінчив службу 27.06.1947 року у звані капітана. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 26 від 21.02.1987 року).
    133. Кузняк Євстафій Никифорович, 1909 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований у 1944 році Чемеровецьким РВК. Служив у комендантському взводі охорони 8-го штурмового авіаційного корпусу. Наказом командира корпусу №023/н від 22.06.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що під час перебування на службі зарекомендував себе дисциплінованим і винахідливим бійцем, був відмінником у несенні караульної служби. У вільний від бойової роботи час керував духовим оркестром. Не одноразово виїжджав із оркестром у полки й організовував веселий відпочинок льотно-тактичному складу. При підготовці нових командних пунктів підготовлював і обладнував їх необхідним обладнанням, постійно тримав гуртожиток і штаб в чистоті. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.».
    134. Кузняк Іван Михайлович, 1905 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований у 1941 році Чемеровецьким РВК. 29.08.1941 року на території Київської області потрапив у полон. 20.03.1945 року був звільнений з полону та 16.06.1945 року направлений до 18-го армійського запасного стрілецького полку 3-ої армії. 21.06.1945 року переведений до 250-ої стрілецької дивізії. Одружений, дружина Кузняк Ксенія Панасівна.
    135. Кузняк Іван Семенович, 1924 р.н., сержант, командир відділення, освіта 7 класів, був не одружений. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 04.03.1945 року переведений до 1-го взводу 1-ої роти 871-го стрілецького полку 276-ої стрілецької дивізії. Був тричі поранений 25.12.1944 року, 13.03.1945 року та 04.05.1945 року. Наказом командира дивізії №019/н від 31.05.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 15.04.1945 року під час прориву оборони противника під селом Рогов (Чехія) проявив себе сміливим і мужнім бійцем. Після артпідготовки першим піднявся в атаку і стрімко кинувся на позиції ворога, ведучи за собою інших бійців. Противник почав поспіхом тікати й кидати свою зброю. Захопивши німецький кулемет, він відкрив вогонь по ворогу, знищивши при цьому 2-ох німецьких солдат. 04.05.1945 року під час бою за село Клантендорф (зараз це село Куяви Чехія), мужньо і сміливо відбивав контратаки противника, в розпал бою був поранений та евакуйований до 316-го медсанбату. Потім направлений до хірургічного польового пересувного госпіталя (ХППГ-4302) та евакуаційного госпіталя (ЕГ-3245), із якого 14.07.1945 року комісований за станом здоров’я. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    136. Кузняк Іван Федорович, 1911 р.н., єфрейтор, сапер, освіта вища, учитель, уродженець села Летава, після війни проживав у селі Драганівка. Мобілізований 21.05.1944 року Чемеровецьким РВК та 25.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до саперного взводу 1075-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №02/н від 09.01.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 26.12.1944 року в боях за район Чепель (зараз це південна частина міста Будапешт, Угорщина) проявив мужність і самовідданість по розмінуванню інженерних укріплень противника, а саме: під сильним кулеметно-мінометним вогнем ворога зробив прохід у мінному полі й дротових загородженнях для наступаючої піхоти. Далі служив у ОБВ-49 в місті Сегет (Угорщина), із якого був направлений до військово-пересильного пункту 200-го армійського запасного стрілецького полку в місто Суботіца (Сербія). 06.04.1945 року переведений до 88-го окремого робочого батальйону, із якого 14.11.1945 року демобілізувався та повернувся до місця проживання. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    137. Кузняк Кузьма Семенович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи, кравець. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував в оточені 5 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 234-го фронтового запасного стрілецького полку. 02.11.1944 року призначений на посаду командира гармати танка Т-34 2-го танкового батальйону 242-ої танкової бригади. Наказом командира бригади №027/н від 23.05.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 16.07.1944 року був легко поранений, а в березні 1945 року у боях за місто Тропау (зараз це місто Опава, Чехія) проявив себе мужнім та відважним бійцем. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Кузняк Параска Никифорівна.
    138. Кузняк Панас Федорович, 15.11.1920 р.н., лейтенант, помічник командира мінометної роти, був не одружений. 12.12.1939 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Від початку війни служив у 1549-му стрілецькому полку, брав участь у бойових діях. 08.07.1941 року біля міста Любар Житомирської області потрапив до німецького полону. Перебував у концтаборі Oflag XIII A Нюрнберг-Лангвассер. 01.03.1943 року переведений до концтабору Oflag 62 (ХІІІ D), табірний номер 5968. Після втечі з полону служив на посаді командира роти у 1-ій Чехословацькій партизанській бригаді імені Яна Жижки. 05.05.1945 року перебував у військово-пересильному пункті 113-го армійського запасного стрілецького полку. 29.05.1945 року вибув до 74-го спеціального перевірочного пункту НКВС у місто Львів. 01.10.1945 року направлений до 7-ої роти 3-го батальйону 377-го запасного стрілецького полку. 29.11.1945 року звільнився із армії по демобілізації. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». У 1964 році урядом Чехословаччини нагороджений медаллю «В пам’ять 20-річчя Словацького повстання 1944 року». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    139. Кузь Василь Калинович, 1897 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів, тесляр. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Кузь Палагна Никифорівна.
    140. Кузь Степан Калинович, 1906 р.н., рядовий, стрілець, освіта 7 класів, бухгалтер. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду навідника окремої зенітно-кулеметної роти 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командуючого артилерією дивізії №09/н від 20.05.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 04.04.1945 року під час наступу на населений пункт Дойч-Хазельдорф (Австрія), коли противник перейшов до контратаки, допустив противника на дистанцію 300 метрів і відкрив по ньому вогонь із кулемета ДШК, знищивши при цьому 5 німецьких солдат. Одружений, дружина Кузь Палагея Михайлівна.
    141. Ланівський Василь Петрович, 18.10.1921 р.н., молодший лейтенант, командир відділення, член ВКП(б) із 1943 року. Призваний до армії 25.10.1939 року Чемеровецьким РВК. Починав службу у званні рядового. Із червня по серпень 1941 року служив у складі 45-го танкового полку 32-ої танкової бригади Західного фронту (на території Литви). Із листопада 1941 року по лютий 1942 року служив у складі 138-го окремого танкового батальйону на посаді механіка-водія танка Т-34. Брав участь у боях за Москву. Згодом у званні «старшина» переведений на посаду командира відділення по підготовці екіпажів танків Т-34 1-го навчального танкового батальйону 3-го окремого навчального танкового полку Західного фронту. Наказом командуючого бронетанковими і механізованими військами Західного фронту №01/н від 20.02.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що під час боїв за Москву на Солнєчногорському напрямку проявив відвагу і мужність. Під час боїв біля села Єсіпово (Московської області) прикривав фланги своїх підрозділів та у складі екіпажу танка знищив: 1 легкий ворожий танк, 2 мотоцикли та до 15-ти німецьких солдат. 28.11.1941 року під час захоплення противником перехрестя доріг на південному сході від села Дурикіно (Московської області), він виконував завдання командування по знищенню засади на вказаному перехресті, з метою недопущення оточення його підрозділу. Маневруючи своїм танком здійснив 12 бойових виїздів, відмінно виконав поставлену задачу й знищив: 1 середній та 1 легкий танк, 2 бронемашини, 2 протитанкових гармати і до 20-ти німецьких солдат. Працюючи на посаді командира відділення по підготовці та навчанню екіпажів танка Т-34, всі свої знання та бойовий досвід передавав молодим танкістам, користувався заслуженим авторитетом серед особового складу полку. Указом Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Закінчив службу 03.07.1946 року у званні молодшого лейтенанта. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    142. Ланівський Дмитро Михайлович, 1896 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Перебував у евакуаційному госпіталі ЕГ-1418, із якого 19.03.1945 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Ланівська Олена Григорівна.
    143. Ластавчук Панас Тимофійович, 1919 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, був не одружений. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    144. Лінкевич Віктор Антонович, 1922 р.н., рядовий, стрілець, освіта 9 класів, уродженець міста Кам’янець-Подільський, після війни проживав у селі Летава. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 8-ої стрілецької роти 325-го гвардійського стрілецького полку 129-ої гвардійської стрілецької дивізії. Із 06.11.1944 року вважався загиблим і залишеним на полі бою біля села Ясенов Кошицького краю Словаччини. Але він залишився живий, отримав тяжке поранення та був відправлений до госпіталю. Після лікування служив у 80-му запасному стрілецькому полку 17-ої запасної стрілецької дивізії, із якої 02.08.1945 року вибув до військової частини №68296. Потім був переведений до 3-ої батареї 340-го окремого кулеметно-артилерійського батальйону 150-го Укріпленого району 1-го Далекосхідного фронту. 28.04.1946 року комендантом 150-го Укріпленого району, на підставі Указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Т-0464539). Одружений, дружина Лінкевич (Кривохижа) Лідія Йосипівна.
    145. Логайко Володимир Митрофанович, 1924 р.н., рядовий, командир відділення протитанкових рушниць (ПТР). У вересні 1942 року Кисельовським РВК Кемеровської області Росії призваний до армії. Служив у 117-ій окремій танковій бригаді. Указом Президії ВР СРСР №223/123 від 06.11.1947 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що 18.03.1943 року у бою біля міста Брянськ (Росія) був тяжко поранений розривною кулею в обидві ноги. В результаті чого ноги були ампутовані на рівні гомілковостопного суглоба. Рішенням військово-лікарської комісії признаний не годним до військової служби із виключенням з військового обліку. Був інвалідом ІІ групи, мав протези. Також, указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    146. Маловічко Василь Якович, 1910 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, шофер. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 2 місяці, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. 14.10.1944 року поблизу міста Ясло (Польща) був поранений та направлений до санітарно евакуаційного госпіталю СЕГ-200. Потім направлений в евакуаційний госпіталь ЕГ-1676. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Маловічко Марія Миколаївна.
    147. Маловічко Костянтин Дмитрович, 1907 р.н., рядовий, водій роти технічного обслуговування. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК та направлений до 64-ої танкової бригади. Після розформування бригади переведений до 251-го танкового полку. Учасник боїв за Сталінград. 05.09.1943 року командиром полку, на підставі указу Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Також, наказом командира полку №019/н від 22.09.1943 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що під час бойових дій з 5 серпня по 5 вересня 1943 року під сильним артилерійським вогнем противника весь час знаходився на передньому краю, забезпечував ремонтне відділення матеріальними засобами та нормальною роботою токарного станка. Крім цього, наказом командира полку №037/н від 07.12.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Після війни працював у колгоспі завідуючим автопарком. Одружений, дружина Маловічко Ксенія Микитівна.
    148. Мартинюк Мойсей Семенович, 1901 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 8-го армійського запасного стрілецького полку. 25.10.1944 року переведений до 360-го польового прального загону. Одружений, дружина Мартинюк Ганна Іванівна.
    149. Маслій Антон Йосипович, 1922 р.н., рядовий, водій, член ВЛКСМ. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК. Служив водієм у 1-ій автороті 198-го окремого автомобільного батальйону 7-го гвардійського кавалерійського корпусу. Наказом командира корпусу №04/н від 23.02.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що під час служби в автороті зарекомендував себе дисциплінованим, чесним і виконавчим бійцем. Завжди у встановлений строк виконував поставлені йому командуванням завдання. Машину утримував у справному стані, своєчасно проводив техогляди та ремонти. Під час наступальних операцій підрозділу в період з 12 по 24 січня 1945 року, проїхав своєю машиною 1598 км та перевіз 23 тони вантажу. Аварій та поломок машини у нього не було. Крім цього, наказом командира корпусу №021/н від 16.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що під час наступальних операцій корпусу від річки Одер до міста Брандербурга (Німеччина), він своїм автомобілем проїхав близько 2200 км із них три рейси по 400 км кожен, провіз більше 40-ка тон вантажу (в основному боєприпаси) й заощадив при цьому 18 літрів палива. При перевозці боєприпасів в районі міста Бернау (Німеччина) зазнав бомбардування ворожої авіації, але завдяки сміливості й винахідливості зберіг машину, а вантаж доставив вчасно. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    150. Маслій Василь Григорович, 1898 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний, вдовець. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 28.07.1944 року перебував у Проскурівському пересильному пункті де проходив лікування. 30.07.1944 року направлений назад до 113-го АЗСП. Згодом переведений до 873-го стрілецького полку 276-ої стрілецької дивізії. 02.09.1944 року рішенням військово-лікарської комісії госпіталю ТППГ-3587 демобілізований за станом здоров’я.
    151. Маслій Григорій Захарович, 1910 р.н., рядовий, кулеметник, освіта 1 клас. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 5 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 5-ої стрілецької роти 71-го стрілецького полку 30-ої стрілецької дивізії 1-го Українського фронту. Наказом командира полку №022/н від 02.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 28.07.1944 року в бою за село Бондарів Калуського району Івано-Франківської області вогнем із свого кулемета відбив контратаку противника та знищив при цьому більше 18-ти солдат і офіцерів ворога. 02.11.1944 року був направлений до 15-ої запасної стрілецької дивізії в місто Мінеральні Води Ставропольського краю Росії. 10.11.1944 року був направлений до 356-го запасного стрілецького полку. 25.11.1944 року переведений до 197-го окремого дорожньо- будівельного батальйону військово-будівельного управління 34 ГДУ. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Маслій Мотря Павлівна.
    152. Маслій Іван Захарович, 1919 р.н., рядовий, артилерист. 22.09.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях, перебував у полоні, після чого повернувся в окуповане німцями село. Вже із села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення знову мобілізований до армії та перебував у 18-му армійському запасному стрілецькому полку. 21.06.1945 року вибув до 120-ої гвардійської стрілецької дивізії. 19.08.1945 року повернувся до 18-го армійського запасного стрілецького полку, із якого 27.11.1945 року демобілізувався та вибув за місцем проживання. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    153. Маслій Калістрат Микитович, 1912 р.н., рядовий, сапер, освіта 2 класи. Мобілізований 05.07.1941 року Молотовським РВК Приморського краю Росії. Воював на Волховському фронті у складі 446-го стрілецького полку 397-ої стрілецької дивізії. 18.07.1942 року під селом Ряльцево отримав легке поранення та був направлений до армійського пересувного госпіталю АПГ-3344. 24.09.1942 року під селом Лучковим отримав важке поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю ЕГ-3039. Після одужання 27.01.1943 року прибув до 141-го запасного стрілецького полку. 26.02.1943 року під містом Стара Руса був знову легко поранений та направлений до евакуаційного госпіталю ЕГ-3995, із якого 24.05.1943 року вибув до 140-го запасного стрілецького полку. 20.11.1943 року перебував у Казанському військово-пересувному пункті із якого вибув до 2-ої запасної інженерно-саперної бригади. Із 10.02.1944 року воював на Ленінградському фронті у складі 9-ої бригади. 18.03.1944 року під селом Пековим знову отримав легке поранення та 21.03.1944 року був направлений до евакуаційного госпіталю ЕГ-2016, потім до евакуаційного госпіталю ЕГ-2222. До червня 1944 року перебував у складі 4-го окремого батальйону одужуючих 36-ої запасної стрілецької дивізії, із якої 14.06.1944 року переведений до 176-го інженерно-саперного батальйону 20-ої інженерно-саперної бригади. Наказом командира бригади №0107/н від 23.11.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що за час перебування у бригаді зарекомендував себе дисциплінованим, рішучим й відважним сапером. Під час виконання завдання по мінуванню бувшого переднього краю оборони під вогнем противника систематично виконував поставлені йому завдання, з високою якістю і в заданий строк. Під час суцільного розмінування місцевості в період із 27 вересня по 27 жовтня 1944 року відмінно справився із своїм завданням та розмінував 570 мін різного типу. 28.07.1945 року вибув до 235-го армійського запасного стрілецького полку, із якого 20.08.1945 року переведений до 324-го гарматно-артилерійського полку 319-ої корпусно-артилерійської бригади 82-го стрілецького корпусу. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    154. Маслій Макар Семенович, 1897 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Маслій Варвара Панасівна.
    155. Маслій Олександр Давидович, 1915 р.н., рядовий, розвідник-спостерігач, освіта 4 класи. У 1940 році Чемеровецьким РВК був призваний до армії, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 2 тижні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду розвідника-спостерігача до 1-го дивізіону 1034-го артилерійського полку 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №055/н від 07.11.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 25.09.1944 року в боях за Дукельський перевал (кордон між Польщею та Словаччиною) безперервно знаходився на бойових позиціях. Виходячи на бойове спостереження, за короткий проміжок часу виявив більше 10-ти вогневих точок противника та передав координати у штаб. Завдяки точному виявленню місць розташування цілей, вогневі точки противника були знищені полковою артилерією. 30.09.1944 року під час прориву оборони та контратаки противника знаходився на бойовому спостережені, виявляв вогневі точки противника та корегував по ним вогонь артилерії, в результаті чого всі вогневі точки були знищені. Крім цього, наказом командира полку №02/н від 12.02.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 28.01.1945 року під час бою за населений пункт Нехлау (зараз це село Нехлюв Польща) постійно перебував на бойових позиціях піхоти. Виявив три кулеметних точки противника та передав їх координати у штаб. В подальшому виявлені вогневі точки ворога були знищені. Також, наказом командира полку №015/н від 01.05.1945 року нагороджений другою медаллю «За відвагу» за те, що в бою за населений пункт Кунерсдорф (Німеччина), перебуваючи на спостережному пункті виявив три кулеметних точки противника й особисто керував вогнем артилерії при їх знищені. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 52 від 01.08.1986 року). Одружений, дружина Маслій Анастасія Федорівна.
    156. Маслій Олександр Іванович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 7 класів, член ВЛКСМ. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку. 14.03.1945 року перебував у військовому госпіталі №408 міста Києва. 10.10.1945 року перебував у 4-ій стрілецькій роті (в/ч 08295), із якої 17.10.1945 року переведений до 2-ої стрілецької роти (233-ої окремої штрафної роти). Був не одружений, мати Маслій Марина Юріївна.
    157. Маслій Панас Йосипович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув в розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 1-му навчальному батальйоні 81-го запасного стрілецького полку (в/ч 08295). 15.11.1945 року вибув до 189-го складу НКО (Народного комісаріату оборони). 31.12.1945 року направлений назад до 81-го запасного стрілецького полку, у якому перебував до 30.05.1946 року. Був не одружений, мати Маслій Парасковія Абрамівна.
    158. Маслій Юхим Семенович, 06.01.1905 р.н., підполковник, уродженець села Летава, член ВКП(б). 13.11.1927 року Подольським РВК Московської області був призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях. У званні майора служив у підпорядкуванні 32-ої армії. Указом Президії ВР СРСР №788/605 від 03.11.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки, за багаторічну і бездоганну службу у Червоній армії. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР №203/494 від 15.11.1950 року нагороджений орденом Червоного Прапора. Указом Президії ВР СРСР від 03.11.1953 року нагороджений орденом Леніна. Закінчив службу 22.04.1955 року.
    159. Миколин Ананій Іванович, 1912 р.н., рядовий, санінструктор, освіта 7 класів. Призваний до армії Чемеровецьким РВК. 07.04.1943 року перебував у 9-ій запасній стрілецькій дивізії у селищі Озинки Саратовської області Росії. 09.04.1943 року вибув до військової частини №118 у місто Пугачов Саратовської області Росії. Далі служив на посаді санінструктора санітарного взводу стрілецького батальйону 815-го стрілецького полку 394-ої стрілецької дивізії 46-ої армії. Наказом командира полку №030/н від 24.11.1943 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 25.08.1943 року виніс із поля бою 17 поранених солдат і офіцерів із їхньою особистою зброєю.
    160. Миколин Андрій Іванович, 16.10.1909 р.н., молодший лейтенант медичної служби, фельдшер. Мобілізований 23.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Служив у 28-му окремому кулеметному артилерійському батальйоні 118-го Укріпленого району (в/ч 5622). 22.07.1941 року був поранений та направлений до евакуаційного госпіталю ЕГ-1782. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    161. Михайлюк Іван Тимофійович, 1917 р.н., рядовий, санітар, учасник Радянсько-фінської війни 1939-1940 р.р. Із червня 1941 року служив санітаром у 515-му гаубичному артилерійському полку великої потужності, а після розформування полка в 109-ій гаубичній артилерійській бригаді великої потужності 16-ої артилерійської дивізії. Наказом командира бригади №045/н від 29.10.1943 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що у 1943 році під час бою виніс із зони сильного артилерійського і мінометного вогню противника в безпечне місце 10 поранених бійців й одного офіцера із їхньою особистою зброєю. А під час наступальних боїв від міста Бєлгорода до берегів Дніпра проявляв виняткову турботу й дбайливість у матеріальному забезпечені поранених і хворих бійців і офіцерів. Завдяки йому солдати, які перебували на лікуванні, вчасно отримували їжу, мали чисту білизну та перебували у чистому приміщенні. 17.10.1944 року командиром бригади на підставі указу Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Москви». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року, нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    162. Михайлюк Михайло Кузьмович, 1910 р.н., рядовий, навідник ручного кулемета, освіта 2 класи. Мобілізований 23.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Направлений у місто Кам’янець-Подільський та зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. 19.07.1941 року біля села Гончани Вінницької області потрапив у полон. Перебував у концтаборі №6 Дорнешті Сучавського повіту (Румунія). У 1944 році звільнений з полону та зарахований до 326-го стрілецького полку 21-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №045/н від 10.10.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 20.12.1944 року під час наступу на місто Секешфегервар (Угорщина) в бою був легко поранений. 27.03.1945 року перебував у 2-му стрілецькому батальйоні 200-го армійського запасного стрілецького полку в місті Тімішоара (Румунія). Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Одружений, дружина Михайлюк Антоніна Михайлівна.
    163. Михальчук Данило Панькович, 1918 р.н., старший сержант, командир відділення саперів, уродженець села Турильче Скала-Подільської селищної громади Чортківського району Тернопільської області, після війни проживав у селі Летава, працював головою сільського споживчого товариства. 08.11.1940 року Скала-Подільським РВК Тернопільської області був призваний до армії. Служив у 21-му окремому дорожньо-експлуатаційному батальйоні, який із 09.08.1942 року був переформований у 37-й окремий дорожньо-експлуатаційний батальйон. 09.12.1942 року Військовим трибуналом управління перевезень Ленінградського фронту був засуджений до 5-ти років позбавлення волі. 04.01.1943 року вибув до Сокольського пересильного пункту Вологодської області Росії. 25.02.1943 року перебував у 1-ій стрілецькій роті 1-го стрілецького батальйону 34-го запасного стрілецького полку. Далі у званні «гвардії сержант» служив на посаді командира відділення 1-ої роти 9-го гвардійського окремого мотоштурмового інженерно-саперного батальйону 2-ої гвардійської мотоштурмової інженерно-саперної бригади. Наказом командира бригади №044/н від 12.12.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що виконав на відмінно наказ командування по встановленню дротяної загорожі і мінуванню ділянки біля неї. Згідно цього наказу його відділення встановило дротяну загорожу протяжністю 120 метрів та розклало 400 штук мін. Для виконання цього завдання, він особисто робив проходи у мінних полях, а після закривав ці проходи. Сам встановив 80 мін. Також, наказом командира бригади №04/н від 21.01.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що керував групою розмінування під час виконання інженерних робіт по прокладанню проходів для піхоти у мінних полях біля села Патильжен (зараз цього села не існує, місцевість знаходиться на захід від міста Нестеров Калінінградської області Росії). Під кулеметним і автоматним вогнем противника зробив прохід у своїх і ворожих мінних полях та у дротових загородженнях ворога, при цьому особисто знешкодив 16 протитанкових й 14 протипіхотних мін на своїх полях та 5 мін на передньому краю противника. В безпосередній близькості від німецьких траншей розірвав спіраль Бруно. Противник виявив його групу і відкрив по ній сильний вогонь, але не зважаючи на це група продовжувала свою роботу. Прохід був зроблений вчасно, завдяки його умілому керівництву і особистій ініціативі. По зробленому проходу піхота пройшла без втрат, що підтвердило його правильну організацію роботи та особисту мужність і відвагу. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга». Учасник параду Перемоги, який відбувся 24 червня 1945 року на Червоній площі у Москві. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Михальчук Юстина Юріївна.
    164. Нагурний Роман Никифорович, 1897 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 23.04.1985 року). Одружений, дружина Нагурна Ольга Федорівна.
    165. Нагурний Сергій Леонтійович, 1912 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №039/н від 16.09.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 27.07.1944 року в бою за висоту 386, що у 2-х км на захід від села Яцківці Тернопільської області, він отримав наказ командира роти знищити вогневу точку противника, що заважала їхньому просуванню вперед. Повзком по стиглому полю, під градом ворожих куль, він дістався до станкового кулемета противника і кидком 2-х гранат знищив кулемет з обслугою. Завдяки його вчинку особовий склад роти кинувся вперед, зайняв вершину висоти і впевнено закріпився на ній. Одружений, дружина Нагурна Катерина.
    166. Олійник Арсентій Федорович, 1909 р.н., молодший сержант, командир відділення, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 4-ої стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №030/н від 14.10.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 08.09.1944 року в бою за село Будзиш (Польща), кидком ручної гранати знищив кулеметну точку противника, що заважала просуванню його роти вперед, цим самим допоміг роті виконати поставлене їй бойове завдання. 16.12.1944 року отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю ЕГ-3149. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Олійник Марія Степанівна.
    167. Олійник Марко Федорович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду телефоніста взводу зв’язку 3-го стрілецького батальйону 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №032/н від 12.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що у період наступальних боїв з 14 по 17 липня 1944 року, під час прориву оборони противника в районі села Данилівці Озернянської сільської громади Тернопільської області, під сильним вогнем ворога, за три дня усунув 25 розривів лінії зв’язку, чим забезпечив безперебійний зв’язок роти з командиром батальйону. Далі був переведений на посаду стрілка 5-ої стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №017/н від 16.03.1945 року нагороджений медаллю “За відвагу” за те, що 12.02.1945 року у бою на північно-західній околиці міста Будапешт (Угорщина), увірвавшись в один із укріплених будинків, гранатами та автоматним вогнем знищив 4-х німецьких солдат та 3-х узяв у полон. Одружений, дружина Олійник Євдокія Іванівна.
    168. Олійник Олександр Васильович, 1910 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 79 від 06.04.1985 року).
    169. Охрім Василь Панасович, 1920 р.н., рядовий, стрілець, член ВЛКСМ. У 1940 році Чемеровецьким РВК призваний до армії. Служив у 282-му окремому зенітно-артилерійському дивізіоні 75-ої стрілецької дивізії. Із початком війни брав участь у бойових діях. У серпні 1941 року в Полтавській області потрапив у полон, в якому перебував 3 роки і 8 місяців. 22.04.1945 року був звільнений із полону та проходив фільтрацію у 21-му збірно-пересильному пункті, із якого 02.05.1945 року направлений до 217-го запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Охрім Надія Іванівна.
    170. Охрім Петро Миколайович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 6 класів. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув в розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 1-му навчальному батальйоні 81-го запасного стрілецького полку (в/ч 08295). У 1945 році вибув до військ НКВС для проходження подальшої служби. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Був не одружений, батько Охрім Микола Сидорович.
    171. Охрім Петро Павлович, 1926 р.н., рядовий, стрілець. Мобілізований у червні 1944 року Чемеровецьким РВК. Служив у 1-ій стрілецькій роті 1-го стрілецького батальйону 356-го гвардійського стрілецького полку 107-ої гвардійської дивізії. Наказом командира дивізії №055/н від 25.05.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 09.04.1945 року в боях за місто Відень (Австрія) під час прориву оборони противника був поранений командир його відділення. Побачивши це він прийняв на себе командування відділенням й рушив вперед, залучаючи за собою інших бійців, при цьому знищив дві вогневі точки ручних кулеметів і двох ворожих солдат. На лівому березі каналу річки Дунай підповз до розрахунку станкового кулемету противника й влучним кидком гранати знищив його, давши можливість своєму підрозділу рухатися вперед. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    172. Палатовський Василь Михайлович, 1926 р.н., молодший сержант, командир відділення радіозв’язку, освіта 6 класів, член ВЛКСМ, уродженець села Збриж, після війни проживав у селі Летава. 20.04.1944 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії та зарахований до 3-ої автоматної роти 3-го стрілецького батальйону 192-го запасного стрілецького полку 1-ої запасної стрілецької дивізії. 22.06.1944 року переведений до 5-го окремого запасного полку зв’язку. Далі служив у 4-ій батареї 455-го мінометного полку. Наказом командира полку №02/н від 30.04.1946 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в період боїв із 23 квітня по 03 травня 1945 року забезпечував безперебійним радіозв’язком спостережний і опорний пункт батареї зі штабом дивізіону. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 4 від 07.01.1989 року).
    173. Паньків Євген Петрович, 1919 р.н., технік-лейтенант, мобілізований у грудні 1941 року. Служив у 127-му окремому полку зв’язку 2-го Українського фронту. Потім на посаді техніка лінійного навчального полігону 12-го окремого полку зв’язку в місті Одеса. 01.11.1945 року командиром полку на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (В-0261636). Закінчив службу 10.06.1946 року.
    174. Паньків Йосип Петрович, 1902 р.н., рядовий, стрілець, освіта середня, закінчив Кам’янець-Подільський овочевий технікум, агроном. Мобілізований 29.03.1945 року Чемеровецьким РВК та направлений до 107-го запасного стрілецького полку 21-ої запасної стрілецької дивізії до міста Білокоровичі Житомирської області. Згодом переведений в розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії до міста Біла Церква Київської області. Одружений, дружина Панькова Марія Іванівна.
    175. Процко Андрій Васильович, 1914 р.н., рядовий, зв’язківець, неграмотний, швець. Мобілізований 23.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Направлений у місто Кам’янець-Подільський та зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. В липні 1941 року під час бойових дій потрапив у полон, в якому перебував 3 роки і 3 місяці. В жовтні 1944 року звільнений із полону та зарахований до 235-го армійського запасного стрілецького полку 46-ої армії. Далі служив у 2-му стрілецькому батальйоні 200-го запасного стрілецького полку, із якого 11.05.1945 року вибув до 80-ої гвардійської стрілецької дивізії 4-ої армії. Одружений, дружина Чорна Надія Кузьмівна.
    176. Регелюк Василь Степанович, 1916 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК. У 1943 році під час бойових дій був поранений та направлений до евакуаційного госпіталю ЕГ-3258. 16.11.1943 року виписаний із госпіталя та перебував у Ростовському військово-пересильному пункті (Росія). Далі служив у 53-му окремому дорожньо-експлуатаційному батальйоні, а потім у 212-му армійському запасному стрілецькому полку, із якого 08.11.1944 року вибув до госпіталю №4326. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    177. Регелюк Семен Макарович, 16.04.1904 р.н., майор ветеринарної служби, начальник відділу. У жовтні 1926 року призваний до армії, член ВКП(б). Із 08.03.1941 року служив на посаді воєнно-ветеринарного лікаря 3-го рангу у 5-му кавалерійському полку 9-ої кавалерійської дивізії. Потім на посаді начальника навчально-стройового відділу 391-го фронтового ветеринарного лазарету. Наказом командуючого військами 1-го Українського фронту №095/н від 11.06.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що добре поставив дисципліну у своєму підрозділі, завжди вимогливий до себе та своїх підлеглих, постійно займався їхнім вихованням та навчанням. Підготував для діючих військових частин 156 кувальних ковалів. Будучи начальником кузні завжди і своєчасно забезпечував кування коней, які відправлялись у стройові частини, всього під його керівництвом було підковано 2186 коней. Крім цього, підготував 120 комплектів різного ковальського інструменту, який був переданий у інші військові частини. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Закінчив службу 11.09.1946 року.
    178. Репій Степан Іванович, 1912 р.н., лейтенант, начальник погранзастави. У травні 1934 року Кам’янець-Подільським МВК був призваний до армії. Від початку війни брав участь у бойових діях, був поранений та потрапив у полон. У 1944 році після звільнення з полону перебував у 37-му окремому полку резерву офіцерського складу 2-го Українського фронту. Потім призначений на посаду начальника погранзастави 24-ої окремої прикордонної комендатури (Сімферополь). Наказом командуючого військами 2-го Українського фронту №0173/н від 04.06.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що на фронтах війни він перебував із перших днів, брав участь у боях під Одесою, Сімферополем, Севастополем і Будапештом. 02.06.1942 року під час бою у місті Севастополь був тяжко поранений та потрапив до полону. Після звільнення із полону знову брав участь у бойових діях. 10.02.1945 року під час бою у місті Будапешт (Угорщина) був тяжко контужений. Перебував на лікуванні у госпіталі №1872. Закінчив службу 10.09.1945 року.
    179. Решетник Андрій Іванович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класів, коваль. Мобілізований 21.05.1944 року Чемеровецьким РВК та 25.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку.
    180. Решетник Іван Петрович, 1918 р.н., рядовий, стрілець, завідувач молочнотоварної ферми колгоспу. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 26 від 21.02.1987 року).
    181. Решетник Никифор Петрович, 1914 р.н., рядовий, стрілець, голова ревізійної комісії і бригадир рільничої бригади колгоспу. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    182. Решетник Олександр Пилипович, 1917 р.н., рядовий, стрілець. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    183. Решетник Панас Петрович, 14.02.1914 р.н., лейтенант медичної служби. У січні 1940 року призваний до армії. Із початком війни служив у 42-ій стрілецькій дивізії, потім у 258-му стрілецькому полку 141-ої стрілецької дивізії. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.».
    184. Рижий Микола Якович, 1905 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 8 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Рижа Анастасія Савівна.
    185. Різник Іван Васильович, 1902 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 27.01.1945 року Польовим ВК та 06.02.1945 року зарахований до 9-ої стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону 214-го армійського запасного стрілецького полку. 22.02.1945 року вибув до 15-ої гвардійської стрілецької дивізії. Одружений, дружина Різник Ольга Трохимівна.
    186. Різник Михайло Дмитрович, 1907 р.н., капітан, начальник зв’язку полку. У 1929 році Смотрицьким РВК призваний до армії. Із початком війни служив у 23-му гаубичному артилерійському полку (за іншими даними у 45-му танковому полку) 23-ої танкової дивізії в місті Мажейкяй (Литва). Після розформування полку 13.08.1941 року у звані старшого лейтенанта служив у 793-му стрілецькому полку 257-ої стрілецької дивізії. 11.06.1942 року був поранений та направлений на лікування до евакуаційного госпіталю ЕГ-1919. Далі у звані капітан служив у 337-му батальйоні місцевої протиповітряної оборони військ НКВС. Із якого потрапив до евакуаційного госпіталю ЕГ-3481. 12.03.1946 року виписаний із госпіталя і рішенням ВЛК був визнаний не годним до військової служби. Указом Президії ВР СРСР від 06.05.1946 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Закінчив службу 30.09.1946 року.
    187. Різник Сергій Йосипович, 1923 р.н., рядовий, навідник 76-ти мм гармати, освіта 7 класів, член ВЛКСМ. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №028/н від 20.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що під час наступальних боїв із 15 липня по 1 серпня 1944 року, діючи у складі гарматного розрахунку, відбив 3 контратаки ворога, знищивши при цьому одну автомашину з боєприпасами й 5 кулеметних точок противника. Наказом командира полку №02/н від 04.01.1945 року нагороджений другою медаллю «За відвагу» за те, що 26.11.1944 року у бою за місто Сігетсентміклош (Угорщина), під сильним вогнем противника зі своєї 76-ти мм гармати знищив 2 кулемети ворога та до взводу наступаючих солдат піхоти. Крім цього, наказом командира дивізії №012/н від 10.03.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 27 січня 1945 року у бою на південно-західній околиці міста Будапешт (Угорщина), коли противник наніс сильний вогонь по піхоті, він зі своїм розрахунком викотив гармату на пряме наведення у безпосередній близькості до ворога і відкрив нищівний вогонь по будинкам де знаходився противник, знищивши при цьому 4 кулемета, 2 гранатомета та до 30-ти німецьких солдат. Потрапивши під вогонь у відповідь, його розрахунок на руках переніс свою гармату на правий фланг, звідки вівся вогонь противника, і вогнем із гармати знищив два будинки, які закривали траншеї й бліндажі ворога. Після цього наніс вогонь по цим траншеям, ліквідувавши їх. Під час остаточної ліквідації німецького угрупування у місті Будапешт 12-13 лютого 1945 року, він зі своєю гарматою весь час знаходився на бойових позиціях піхоти та підтримував її наступ. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року, нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Різник Марія Іванівна.
    188. Різник Федір Дмитрович, 1912 р.н., рядовий, кулеметник, освіта 2 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-го стрілецького батальйону 549-го стрілецького полку 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №051/н від 11.11.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 30.09.1944 року у бою за висоту 616 він першим увірвався до траншеї противника і у рукопашній сутичці знищив 3-х німецьких солдатів. У кінці 1944 року був легко поранений. Після одужання служив на посаді ручного кулеметника 2-го стрілецького батальйону 188-го стрілецького полку 106-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №026/н від 01.06.1945 року нагороджений другою медаллю «За відвагу» за те, що 25 квітня 1945 року у нічному бою за населений пункт Гальбе (Німеччина) гранатами знищив 4-х німецьких солдатів, які засідали у будинку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Різник Софія Петрівна.
    189. Романюк Арсеній Єфремович, 07.06.1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    190. Романюк Василь Васильович, 16.12.1920 р.н., капітан-інженер, уродженець села Летава, після війни проживав у місті Хмельницькому. Мобілізований 22.04.1942 року. Служив у 96-му запасному зенітно-артилерійському полку системи активного захисту ППО. Потім у штабі Південно-західного фронту військ ППО. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    191. Романюк Дмитро Федорович, 01.04.1921 р.н., підполковник, командир дивізіону, член ВКП(б). 01.09.1938 року Кам’янець-Подільським МВК призваний до армії. Від початку війни служив у 462-му гарматному артилерійському полку. Брав участь у боях під Сталінградом. Указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Із 13.09.1942 року у званні старшого лейтенанта служив на посаді командира 2-ої батареї 1102-го гарматного артилерійського полку 66-ої армії. Наказом командуючого військами армії №050/н від 13.02.1943 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що у період з 9 по 20 січня 1943 року у боях за висоти 145,1 і 147,6 вогнем своєї батареї знищив одну двогарматну 105 мм батарею та дві 105 мм батареї, ліквідувавши при цьому більше 80-ти німецьких солдат. Організував роботу своєї батареї так, що вона завжди знаходилась у постійній бойовій готовності й показувала найкращі результати в дивізіоні. У липні 1943 року в боях на правому березі річки Сіверський Донець отримав тяжке поранення та був направлений до госпіталю. Після одужання у званні гвардії капітана служив на посаді командира 6-ої батареї 222-го гвардійського гарматного артилерійського полку 115-ої гарматної артилерійської бригади 46-ої армії. Наказом командуючого артилерією армії №028/н від 24.04.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що у боях за місто Кривий Ріг, тимчасово командуючи дивізіоном, вогнем своєї батареї знищив 3 артилерійські батареї та вивів з ладу 6, а також відбив 3 їхні контратаки. 10.01.1943 року завдяки точному коректуванню знищив 105 мм батарею противника і один танк. 23.10.1943 року знищив до двох взводів німецьких солдат і офіцерів. 05.11.1943 року знищив до роти піхоти ворога. 04.12.1943 року знищив 3 кулеметних точки противника. 26.11.1943 року знищив 2 міномети ворога. 16.12.1943 року знищив одну гармату, два коня й до 16-ти німецьких солдат і офіцерів. 26.12.1943 року знищив двогарматну 105 мм батарею противника і один танк «Тигр». Згодом призначений на посаду командира дивізіону того ж підрозділу 37-ої армії. Наказом командуючого артилерією армії №055/н від 04.10.1944 року нагороджений другим орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що 20.08.1944 року при прориві оборони противника на річці Дністер біля села Леунтя (Молдова) уміло організував ведення вогню по артилерійським батареям противника: в результаті чого дві батареї було знищено та ліквідовано до 30-ти солдат і офіцерів ворога. В умовах сильно пересіченої місцевості уміло організував переслідування противника, одним із перших зайняв бойові позиції біля села Попяска (Молдова), вогнем свого дивізіону не дав можливості ворогу закріпитися на проміжному рубежі та забезпечив вогневе прикриття своїх наступаючих підрозділів. При цьому знищив одну артилерійську батарею та до взводу ворожої піхоти. Хоробрий і рішучій у бою. У складні моменти бою показав себе відважним, умілим й бойовим командиром. В подальшому брав участь у боях за місто Будапешт (Угорщина) та Відень (Австрія), отримав звання гвардії майора. 22.10.1945 року командиром 115-го важкої гаубичної артилерійської бригади, на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (З-0042830). 28.10.1945 року тим же командиром на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Відня». Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1954 року нагороджений орденом «Червоної Зірки». Указом Президії ВР СРСР від 18.12.1956 року нагороджений медаллю «За відвагу». Закінчив службу 28.08.1958 року у звані підполковника.
    192. Романюк Єфрем Васильович, 1902 р.н., єфрейтор, старший розвідник-спостерігач. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК. Служив у 133-му окремому мінометному полку 44-ої армії Закавказького фронту. Наказом командира полку №01/н від 02.12.1942 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 01.12.1942 року у бою із танками противника в районі села Найдьонівське (Росія), під сильним артилерійським і кулеметним вогнем противника постійно проводив спостереження і розвідку, завдяки чому декілька танкових атак ворога були відбиті. 27.12.1943 року був переведений на посаду номера гарматного до 78-го Укріпленого району. 19.12.1944 року комендантом Укріпленого району на підставі указу Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Кавказу» №047892. Після війни працював бригадиром кормодобувної бригади колгоспу.
    193. Романюк Сидор Васильович, 1910 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас, коваль. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у оточені 2 дні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Романюк Євгенія Йосипівна.
    194. Ропій Тимофій Семенович, 1910 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1-й курс інституту, учитель, уродженець села Гусятин, проживав у селі Летава. Мобілізований 22.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Під час бою був поранений та направлений до 520-го стрілецького полку. 25.08.1944 року перебував у санітарно-евакуаційному госпіталі СЕГ-398 із якого був евакуйований в тил. 24.02.1945 року перебував у Саратовському військовому пересильному пункті. Рішенням гарнізонної медичної комісії визнаний годним до нестройової служби та направлений в розпорядження обласного відділу народної освіти міста Саратова (Росія). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Ропій Марія Йосипівна.
    195. Руденький Василь Никифорович, 1921 р.н., сержант, командир відділення, освіта 4 класи, був не одружений. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-ої стрілецької роти 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №025/н від 05.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 20.07.1944 року у бою за висоту 357 (Львівська область), коли було поранено командира взводу, взяв на себе командування взводом та під час контратаки противника першим підняв свій взвод у атаку. Цими сміливими діями контратаку противника було відбито та при цьому захоплено станковий кулемет ворога. Іншим наказом командира полку №027/н від 19.08.1944 року нагороджений другою медаллю «За відвагу» за те, що 21.07.1944 року у бою за село Ярчівці Зборівської міського громади Тернопільської області, ввірвавшись у траншею противника, у рукопашній сутичці особисто знищив 2-ох німецьких солдат. Крім цього, наказом командира полку №025/н від 21.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Наказом командира полку від 10.05.1946 року, на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Наказом командира полку від 31.12.1946 року, на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    196. Руденький Володимир Григорович, 1916 р.н., сержант, командир відділення, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 221-ої окремої розвідувальної роти 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №04/н від 06.02.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що в період наступу із 13 січня по 4 лютого 1945 року проявив себе сміливим і відважним розвідником. Так, 20.01.1945 року в районі міста Зелюв (Польща), діючи на чолі розвідувальної групи, захопив у полон 2-х німецьких офіцерів та 5 солдат. 25.01.1945 року, діючи у складі групи розвідників, проводив розвідку у селі Швузен (зараз це село Вишанув, Польща). Під час розвідки натрапили на групу противника та зав’язався бій. У цьому бою він особисто знищив 3-х німецьких солдат та взяв у полон 7 солдат противника. 28.01.1945 року під час атаки на залізничну станцію міста Гюрау (зараз це місто Гура Польща), одним із перших зі своїм відділенням увірвався на територію станції. Стрімкими й рішучими діями забезпечив взяття станції. У цьому бою він особисто знищив 2-х німецьких солдат та разом із відділенням взяв у полон 9 солдат ворога. 30.01.1945 року разом із групою розвідників, ретельно розвідавши шляхи проходу, вивів без втрат із села Кобель (Польща) 555-й стрілецький полк. Далі під час виконання бойового завдання отримав поранення в ногу та був відправлений до евакуаційного госпіталю. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Руденька Зінаїда Тимофіївна.
    197. Руденький Дмитро Григорович, 1918 р.н., сержант, командир мінометного розрахунку, член ВЛКСМ із травня 1940 року. У серпні 1940 року Каховським РВК Миколаївської області був призваний до армії. Під час війни служив на посаді командира мінометного розрахунку 13-ої батареї 4-го дивізіону 16-ої важкої мінометної бригади. Наказом командира бригади №08/н від 18.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 16.04.1945 року під час прориву ворожої оборони на річці Нейсе (зараз це річка Ниса-Лужицька на кордоні між Польщею та Німеччиною), біля села Гросс Бадемойзель під сильним контрартилерійським вогнем противника своїм мінометом знищив мінометну батарею і дві кулеметних точки ворога. 17.04.1945 року в біля села Крайнц-Шенке (Німеччина) знищив кулеметну точку та до 12-ти німецьких солдат. 18.04.1945 року під час бою за село Зерген (Німеччина) вогнем із свого міномета частково знищив до роти німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Берліна». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За визволення Праги».
    198. Руденький (Рудий) Панас Іванович, 1911 р.н., молодший сержант, санінструктор, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 2-ої стрілецької роти 1075-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №023/н від 12.12.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 22.11.1944 року під час бою за населений пункт Фердинанд (Угорщина) під сильним вогнем противника надавав першу медичну допомогу пораненим та виніс із поля бою 7 поранених бійців із їхньою особистою зброєю. При цьому сам особисто знищив двох угорських солдат, що пробиралися у тил. Наказом командира дивізії №023/н від 17.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що в період із 20 березня по 14 квітня 1945 року у боях на території Угорщини та Австрії під сильним кулеметним і мінометним вогнем противника надавав першу медичну допомогу пораненим бійцям та виніс у безпечну зону, не обстрілювану противником, 26 поранених бійців разом із їхньою особистою зброєю. Одружений, дружина Руденька Ольга Василівна.
    199. Рудий Василь Євстафійович, 1927 р.н., рядовий, стілець, освіта 5 класів, член ВЛКСМ. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку.
    200. Рудий Ігнат Никифорович, 1905 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 2 дні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Після зарахування до полку був направлений у госпіталь №2774, із якого 21.07.1944 року повернувся назад до полку. Згодом переведений до роти автоматників 465-го стрілецького полку 167-ої стрілецької дивізії 107-го стрілецького корпусу 33 армії. Був двічі поранений 01.08.1944 року та 12.04.1945 року. Наказом командира корпусу №041/н від 12.07.1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що за час наступальних дій проявив себе хоробрим і мужнім солдатом. 12.04.1945 року при форсуванні річки Вісла першим переправився на протилежний берег річки та у бойовій сутичці особисто із свого автомата знищив 10 німецьких солдат, чим посприяв виконанню поставленого бойового завдання перед своєю ротою. У цьому бою отримав поранення, але із поля бою не вийшов до кінця операції. Під час наступальних боїв за місто Острава Моравська (Чехія) особисто із свого автомата знищив 4-х німецьких солдат і сприяв захопленню у полон 3-х солдат. Наказом командира дивізії №043/н від 01.08.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що у наступальних боях показав себе сміливим і мужнім бійцем. Під час форсування річки Вісла, діючи у складі відділення, один із перших переправився на протилежний берег річки і, ведучи вогонь по противнику, дав можливість всьому підрозділу переправитись через річку. Під час наступу на укріплений район біля міста Острава Моравська (Чехія) першим прорвав оборону противника і у рукопашній сутичці знищив 5 німецьких солдат. Своїми діями неодноразово сприяв виконанню важливих завдань поставлений перед полком. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Одружений, дружина Руда Анастасія Омелянівна.
    201. Рудий Петро Григорович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку. 23.05.1945 року вибув у розпорядження начальника Чемеровецького РВК.
    202. Рябий Василь Степанович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 6 класів. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку.
    203. Савчук Василь Юрійович, 29.12.1919 р.н., рядовий, зв’язківець, освіта вища, агроном. Мобілізований 21.05.1944 року Чемеровецьким РВК та 25.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду зв’язківця 6-ої стрілецької роти 1075-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. 18.07.1944 року отримав поранення. Наказом командира полку №06/н від 26.02.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що у боях за населені пункти острова Чепель (Угорщина) із 21 листопада 1944 року по 16 лютого 1945 року під вогнем противника точно і у строк доводив всі накази та розпорядження командирів із штабу полку до командного пункту батальйону і у зворотному напрямку. За час виконання своїх службових обов’язків особисто знищив 3-х ворожих солдат. Згодом переведений до 4-ої стрілецької роти, того ж підрозділу. Наказом командира дивізії №024/н від 19.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 14.04.1945 року у бою за населений пункт Ламм (Австрія), не дивлячись на сильний кулеметно-мінометний вогонь противника, своєчасно доводив накази командира роти до командирів взводів, чим сприяв успішному просуванню роти уперед. Під час відбиття контратаки противника особисто зі свого автомата знищив 7 німецьких солдат. Закінчив службу 01.11.1945 року. Отримав офіцерське звання старший лейтенант. Одружений, дружина Савчук Марія.
    204. Савчук Захарій Савович, 1898 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 8-ої стрілецької роти 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №031/н від 26.07.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що з 14 по 17 липня 1944 року під час прориву лінії оборони противника в районі села Гижеювка (колишнє село біля селища Озерна Тернопільської області) одним із перших досяг ворожих укріплень та знищив 5 німецьких солдат. 13.04.1945 року прибув до 200-го запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Одружений, дружина Савчук Мотря Іванівна.
    205. Савчук Петро Юрійович, 1920 р.н., старший сержант, механік-водій, освіта 6 класів, член ВЛКСМ. У 1939 році Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни служив шофером у 430-му авто батальйоні. 05.03.1942 року отримав поранення та 26.03.1942 року був евакуйований у госпіталь №27. Після видужання перебував у 45-ій мінометній батареї 370-го запасного стрілецького полку 38-ої запасної стрілецької дивізії. 01.04.1943 року був направлений до 27-го навчального танкового полку у місто Баку (Азербайджан). Далі на посаді механіка-водія САУ служив у 1024-му самохідному артилерійському полку. Наказом командира полку №3/н від 27.06.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що завдяки умінням та здібностям він забезпечував свою самохідну установку доброю маневреністю на полі бою та створював потужний вогонь за допомогою неї. У бою непередбачуваних зупинок його самохідна установка не мала. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    206. Савчук Степан Ілліч, 1918 р.н., рядовий, автомеханік. Перед війною був призваний до армії Улянівським РВК (Росія). Від початку війни брав участь у бойових діях. 19.09.1941 року біля села Вітовці (Білорусь) у складі свого підрозділу потрапив у полон. Згодом був звільнений з полону та повернувся у село. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення у 1945 році був знову призваний до армії. 21.05.1945 року направлений до 236-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Савчук Анастасія.
    207. Савчук Юрій Йосипович, 1895 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Савчук Марфа Лук’янівна.
    208. Скрипник Василь Іванович, 27.06.1920 р.н., капітан-інженер, мобілізований 06.09.1941 року. Служив у 307-му стрілецькому полку 61-ої стрілецької дивізії Закавказького військового округу. Потім у 7-му стрілецькому полку 20-ої дивізії військ МВС. Закінчив службу 22.04.1954 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 89 від 06.04.1985 року).
    209. Скрипник Іван Михайлович, 1919 р.н., старшина, стрілець, освіта 7 класів. 07.09.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Із 12.11.1942 року служив у 71-му запасному стрілецькому полку 34-ої запасної стрілецької дивізії. 14.02.1943 року перебував у 18-му армійському запасному стрілецькому полку. Із 13.03.1943 року служив у 858-му стрілецькому полку 283-ої стрілецької дивізії, із якого 21.12.1943 року направлений у розпорядження командира 18-го армійського запасного стрілецького полку із-за неможливості використовувати його у стройових частинах.
    210. Скрипник Іван Олімпійович, 1913 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 25.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Направлений у місто Кам’янець-Подільський та зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях, разом із полком відступав до міста Первомайськ, де потрапив у полон. У полоні перебував до вересня 1941 року, після чого повернувся назад у село. 15.10.1942 року під час німецької окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Проживав у місті Берліні, працював на танковому заводі. Звільнений 23.04.1945 року військами червоної армії. 24.04.1945 року був знову призваний до армії та зарахований до 278-го стрілецького полку. Брав участь у боях у місті Берліні, був поранений. Додому повернувся 15.11.1945 року по демобілізації. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). 
    211. Скрипник Петро Пилипович, 14.10.1920 р.н., старший сержант, мінометник, освіта 7 класів. У жовтні 1940 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії та направлений у полкову школу молодших командирів 591-го стрілецького полку 176-ої стрілецької дивізії у місто Бєльці (Молдова). З початком війни брав участь у бойових діях на річці Прут, потім разом із полком відступив у тил. 05.11.1941 року біля хутора Первомайський Ростовської області (Росії) потрапив до німецького полону. Перебував у полоні 22 дня, після чого у грудні 1941 року повернувся у село. Із січня 1942 року по березень 1944 року служив поліцаєм у Кам’янець-Подільській німецькій жандармерії. Із наближенням фронту покинув поліцію і повернувся у село. 07.04.1944 року був мобілізований Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку, а згодом за наказом начальника особового відділу полку направлений на 3 місяці до 339-ої окремої штрафної роти. 21.05.1944 року після отриманої контузії був направлений у госпіталь №1192, із якого виписаний 14.07.1944 року та знову направлений до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом призначений на посаду мінометника 120 мм мінометів 71-го стрілецького полку 30-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №046/н від 30.10.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 09.10.1944 року уміло підтримував мінометним вогнем наступаючу піхоту та допоміг їй захопити село Звала (на кордоні між Польщею і Словаччиною). Крім цього, наказом командира дивізії №045/н від 03.06.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що в період з 15 квітня до 8 травня 1945 року своїм мінометом особисто знищив: одну самохідну установку, три кулемета, 75-міліметрову гаубицю та 35 солдат і офіцерів противника. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». В листопаді 1945 року на підставі указу Президії ВР СРСР від 25.09.1945 року демобілізувався із армії та повернувся у Летаву. 04.1948 року начальником Чемеровецького РВ МДБ Северцевим був заарештований за зраду батьківщині. 21.07.1948 року Військовим трибуналом Прикарпатського військового округу засуджений за ст.54-1 «б» КК УРСР до 20 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ураженням прав на 5 років та позбавленням урядової нагороди медалі «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Одружений, дружина Скрипник Ольга Андріївна.
    212. Скрипник Сергій Олімпійович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 3 тижні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1002-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Під час бою отримав поранення та направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-4722), із якого 04.03.1945 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Скрипник Галина Йосипівна.
    213. Скрипник Федір Іванович, 1903 р.н., рядовий, піднощик мін, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до мінометної роти 3-го стрілецького батальйону 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №022/н від 24.07.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 16.07.1944 року у бою за село Ярчівці Зборівської міського громади Тернопільської області під сильним артилерійським і мінометним вогнем противника забезпечував мінами два міномети, чим сприяв відбиттю ворожих контратак. Далі в одному із боїв отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю. 04.01.1945 перебував у Вінницькому військово-пересильному пункті, із якого 06.01.1945 року вибув до 82-го запасного стрілецького полку 17-ої запасної стрілецької дивізії у місто Бердичів Житомирської області. 10.02.1945 року переведений до 56-го армійського запасного стрілецького полку 4-го Українського фронту. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Скрипник Зінаїда Іванівна.
    214. Сомик Іван Михайлович, 1924 р.н., рядовий, навідник міномета, освіта 4 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 26.09.1944 року переведений до 8-го армійського запасного стрілецького полку. 13.11.1944 року переведений до 2-го стрілецького батальйону 318-го стрілецького полку 241-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №010/н від 02.02.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що у бою за село Грушовець (Польща) вогнем зі свого міномету знищив кулеметну точку ворога та двох німецьких солдат. Одружений, дружина Сомик Анастасія Яківна.
    215. Сомик Леонтій Антонович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Під час бою був поранений та направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-1566) у місто Тбілісі (Грузія). 17.04.1945 року був виписаний із госпіталю та направлений до 195-го окремого стрілецького батальйону. Одружений, дружина Сомик Марина Романівна.
    216. Сомик Панас Іванович, 1907 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований 29.06.1941 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 36-ої танкової бригади. В січні 1942 року в зв’язку із хворобою переведений на посаду шофера до 64-ої танкової бригади. 29.05.1942 року у бою біля станції Лозова Харківської області отримав осколкове поранення в ногу та забраний із поля бою німецькими солдатами. Згодом відправлений поїздом до міста Ченстохова (Польща), де перебував у лазареті 7 місяців. У грудні 1942 року відправлений в концтабір Stalag 318 у місто Ламсдорф (нині це село Ламбіновіце Польща). На початку 1943 року він разом із двома полоненими втік із концтабору, але через 6 днів був затриманий у лісі та повернутий назад в концтабір та перебував під арештом 2 місяці. По закінченню арешту в березні 1943 року його відправили в село Пільщ (Польща), де він працював у сільському господарстві 2 роки. 20.03.1945 року він був відправлений на копання окопів у місто Франкенштейн (зараз це місто Зомбковиці-Шльонські Польща). 29.04.1945 року він, разом із трьома полоненими, втік із трудового табору та переховувався у лісі. 02.05.1945 року його знайшли чеські партизани та передали військам червоної армії. У травні 1945 року він знову був призваний до армії та зарахований до 167-го армійського запасного стрілецького полку. Із 24 липня по 6 жовтня 1945 року служив у 208-му гвардійському стрілецькому полку. Додому повернувся 20.11.1945 року. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 08.02.1958 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Одружений, дружина Сомик Варвара Григорівна.
    217. Сомик Петро Володимирович, 1922 р.н., старший лейтенант, командир роти, освіта 10 класів, член ВКП(б), був не одружений. 25.09.1940 року вступив до Краснодарського піхотного училища, яке закінчив у 1941 році. Від початку війни, брав участь у бойових діях, служив на посаді командира мінометної роти 1131-го стрілецького полку 337-ої стрілецької дивізії. В період 22-27 травня 1942 року на Харківському напрямку разом із частиною потрапив у оточення ворога. В оточені перебував 16 днів, після чого повернувся у село. Наказом Головного управління кадрів народного комісаріату оборони СРСР №0231/пр. від 03.06.1943 року вважався зниклим безвісти. Із приходом фронту у село був знову призваний 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду командира взводу 2-ої стрілецької роти 15-го окремого штурмового стрілецького батальйону 1-го стрілецького корпусу 43-ої армії 1-го Прибалтійського фронту. Наказом командира корпусу №037/н від 02.09.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 19.08.1944 року під час штурму міста Бауска (Латвія) уміло керував своїм взводом та форсував річку Муса, а увірвавшись у місто, розпочав вуличний бій. В результаті бою особисто знищив 5 німецьких солдат, а його взвод зайняв 3 вулиці і фортецю, знищивши при цьому до 15-ти ворожих солдат. Під час контратаки ворога двічі відбивав її, і в рукопашній сутичці особисто знищив 2-х німецьких солдат, а його взвод знищив до 40 солдат противника. У цих боях був легко поранений. Згодом був переведений на посаду командира стрілецького взводу 85-го стрілецького полку 325-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №077/н від 14.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 03.03.1945 року в бою за місто Нойкурен (Східна Пруссія, зараз це місто-курорт Піонерський Калінінградської області Росії) уміло організував оборону. Противник, великими силами піхоти і танків, перейшов у наступ та вів тяжкий бій. Його взвод зайняв кругову оборону і за добу відбив до 8-ми атак противника, але зайнятий рубіж не втратив, при цьому знищивши більше 20-ти німецьких солдат. Далі був призначений на посаду командира роти автоматників цього ж підрозділу. Наказом командуючого військами 43-ої армії №0168 від 01.06.1945 року нагороджений орденом Червоного Прапора за те, що з 13 по 18 квітня 1945 року в боях по знищенню Земландського угрупування німецьких військ у Східній Пруссії (Калінінградська область Росії) уміло командував своєю ротою. 15.04.1945 року у боях за населений пункт Клайн-Хубнікен (зараз його не існує), під сильним артилерійським, мінометним та вогнем морського флоту противника, сміливо підняв роту в атаку та ввірвався до цього населеного пункту. Зав’язав вуличний бій із великими силами противника, що зайняв оборону у підвалах будинків. Під час цього бою його ротою було знищено більше 150 солдат та взято у полон більше ста солдат і офіцерів ворога. Взяття Клайн-Хубнікена відкрило шлях до міста Пальмнікен (зараз це смт Янтарний Калінінградської області Росії) і виходу до моря в районі населеного пункту Зоргенау (зараз це частина смт Янтарний). 16-17 квітня 1945 року у боях за населені пункти Нодемс, Ротенен, Зальтнікен, Тенкіттен (зараз ці населені пункти не існують) його ротою було знищено: 4 кулеметних точки противника, до 80 солдат та взято у полон до 110 німецьких солдат і офіцерів. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Кенігсберга». Закінчив службу 26.04.1946 року. Помер у 1948 році, похований на цвинтарі в селі Летава.
    218. Сомик Сергій Петрович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. 14.10.1942 року був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Проживав у трудовому таборі у місті Берліні. Працював на танковому заводі, був шевцем по ремонту чобіт. 22.04.1945 року  звільнений військами червоної армії. 30.04.1945 року Польовим військовим комісаріатом мобілізований до 7-ої стрілецької роти 3-го стрілецького батальйону 217-го армійського запасного стрілецького полку. Брав участь у боях у місті Берліні. 21.05.1945 року переведений до 2-го стрілецького батальйону 487-го стрілецького полку. Закінчив службу 24.09.1945 року. Дружина Сомик Марфа Тимофіївна.
    219. Сомик Федір (Петро) Максимович, 1915 р.н., рядовий, сапер, освіта 2 класи. Мобілізований 25.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Направлений у місто Кам’янець-Подільський та зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях, разом із полком відступав за місто Умань. В кінці липня 1941 року біля села Попівка Уманського району Черкаської області потрапив у полон до німецьких військ. Перебував у полоні 8 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 18.07.1944 року був поранений. 09.09.1944 року перебував у 8-му армійському запасному стрілецькому полку. 15.10.1944 року переведений до 1198-го стрілецького полку 359-ої стрілецької дивізії (п/п 61838). На початку 1945 року на адресу його дружини Сомик Ольги Федорівни від командира 1198-го полку надійшло повідомлення про те, що її чоловік загинув 16.10.1944 року та похований у братській могилі №7, біля села Вишня Писана (Пряшівського краю Словаччини). Але він залишився живий та продовжував службу на посаді сапера 21-го окремого гвардійського мотосаперного батальйону 5-го гвардійського танкового корпусу. Наказом командира корпусу №025/н від 20.04.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що перебуваючи на інженерному забезпечені 20-ої гвардійської танкової бригади показав себе безстрашним і самовідданим. Так, 24.03.1945 року під час бою за населений пункт Вілонія (Угорщина) під вогнем противника холоднокровно і швидко пропускав танки вбрід, чим сприяв швидкому просуванню свого підрозділу. 25.03.1945 року, перебуваючи у головному танку, безперервно вів розвідку і спостереження, а також йшов вперед, показуючи дорогу танку. Під постійним вогнем противника біля населеного пункту Мадьярполяни (медьє Веспрем Угорщина) швидко заготовляв лісоматеріал для побудови моста та переправи, чим сприяв успішному просуванню своїх частин. 27.03.1945 року під час відбиття атаки противника біля населеного пункту Девечер (медьє Веспрем Угорщина) своєю хоробрістю надихав інших саперів на швидкому виконанні бойового завдання, а 28.03.1945 року під час будівництва моста через річку Раба показав свою відвагу, самовіддану працю та організаторські здібності. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За визволення Праги». Указом Президії ВР СРСР від 30.09.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Японією». Закінчив службу 21.06.1946 року. Як Сомик Петро Максимович Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    220. Сомик Юхим Якович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Із 20 березня по 1 квітня 1945 року перебував у 369-му запасному стрілецькому полку. Одружений, дружина Сомик Федора Яківна.
    221. Степанишин Ілля Іванович, 1897 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 4-ої роти 2-го батальйону 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Із 16.07.1944 року вважався загиблим та похованим у братській могилі біля села Данилівці Озернянської сільської громади Тернопільської області. Але він залишився живий, був важко поранений та перебував на лікуванні в евакуаційних госпіталях: ЕП-146, ЕГ-5976, СЕГ-1392, ЕГ-4475. Із останнього 22.01.1945 року комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Степанишина Юстина Мартинівна.
    222. Степанишин Леонтій Федорович, 1904 р.н., рядовий, стрілець, служив у 8-му штурмовому авіаційному корпусі. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    223. Стрельбицький Євген Олександрович, 1919 р.н., рядовий, стрілець. 07.09.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Служив у 533-му стрілецькому полку 128-ої стрілецької дивізії. 23.06.1941 року у місті Сімнас Алітуського району (Литва) потрапив у полон, та перебував у ньому всю війну. У 1945 році був звільнений із полону та 19.07.1945 року направлений до 127-го запасного стрілецького полку 33-ої запасної стрілецької дивізії. Був не одружений, мати Стрельбицька Ірина Костянтинівна.
    224. Тодор Яків Іванович, 1908 р.н., рядовий, стрілець, уродженець села Летава. Мобілізований Уфимським МВК (Башкортостан, Росія). Служив у 399-му стрілецькому полку 111-ої стрілецької дивізії. За одними даними загинув у бою 05.08.1942 року та похований у селі Гора Казеки Ржевського району Тверської області Росії. За іншими даними він залишився живий та указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    225. Токарчук Федір Олександрович, 1914 р.н., рядовий, стрілець, уродженець села Капустяни Новоушицької селищної територіальної громади, після війни проживав у селі Летава, працював завідуючим сортодільницею. Мобілізований Миньковецьким РВК Кам’янець-Подільської області. 27.05.1944 року зарахований до 8-го армійського запасного стрілецького полку. 14.07.1944 року переведений до 807-го стрілецького полку 304-ої стрілецької дивізії. Із 19.07.1944 року вважався загиблим та похованим у братській могилі біля церкви в центрі села Осташивці Озернянської сільської громади Тернопільської області. Але він залишився живий, був важко поранений, забраний з поля бою іншою частиною та відправлений на лікування в евакуаційний госпіталь (в/ч 81012). 24.12.1944 року після видужання вибув до військової частини №68367. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Токарчук Ольга Іванівна.
    226. Труняк Антон Никифорович, 1923 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 89 від 06.04.1985 року).
    227. Труняк Іван Касянович, 1922 р.н., рядовий, номер гарматний, освіта 2 класи, уродженець села Летава, проживав у селі Жабинці. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 5-ої батареї 647-го артилерійського полку 229-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №06/н від 05.06.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що у боях по знищенню оточеного угрупування противника у складі свого розрахунку знищив 15 німецьких солдат і офіцерів та взяв у полон 10 солдат. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Труняк Поліна Порфирівна.
    228. Труняк Іван Олімпійович, 1902 р.н., рядовий, стрілець, освіта 9 класів, швець. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-го стрілецького батальйону 549-го стрілецького полку 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №037/н від 04.06.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що із квітня 1944 року постійно перебував на фронті, в липні 1944 року був поранений. У боях показав себе сміливим й відважним бійцем, а у обороні – пильним. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Берліна». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За визволення Праги». Одружений, дружина Труняк Яворина Савівна.
    229. Труняк Мирон Олімпійович, 1898 р.н., рядовий, стрілець, учитель, завідувач Летавської чотирирічної школи. Мобілізований у квітні 1944 року Оринінським РВК. Служив у 1-ій стрілецькій роті 3-го стрілецького батальйону 71-го стрілецького полку 30-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №032/н від 23.08.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що у період наступальних дій із 20 липня по 5 серпня 1944 року зарекомендував себе як дисциплінований та відповідальний боєць. Своїм відношенням до виконання службових обов’язків був прикладом для інших бійців підрозділу. Крім цього, наказом командира дивізії №036/н від 20.05.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що працюючи писарем штабу полку, протягом всієї своєї служби зарекомендував себе дисциплінованим, охайним та енергійним працівником. Виконував роботу по обліку особового складу. Весь облік вів у зразковому стані, своєчасно надавав всі необхідні дані у штаб дивізії. Не дивлячись на свій похилий вік та інвалідність, був одним із кращих працівників штабу дивізії.
    230. Труняк Мойсей Федорович, 1901 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Труняк Мотря Антонівна.
    231. Труняк Федір Олімпійович, 1904 р.н., рядовий, командир відділення. Мобілізований у 1941 році Серговським РВК Ворошиловградської області (зараз це місто Кадиївка Алчевського району Луганської області). 16.11.1943 року був поранений та направлений до госпіталю. Після повернення із госпіталя перебував у 3-тій роті 1-го стрілецького батальйону 197-го армійського запасного стрілецького полку 28-ої армії. 17.09.1944 року переведений на посаду командира відділення протитанкових рушниць 1-го стрілецького батальйону 168-го гвардійського стрілецького полку 55-ої гвардійської стрілецької дивізії. Наказом командира полку №02/н від 20.01.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 17.01.1945 року в наступальному бою за населений пункт Жергупенен (Східна Пруссія) проявив мужність і відвагу. У момент коли група німецьких солдат пішла в контратаку, він зі своїм розрахунком, ретельно замаскувавшись, почав вести зі своєї зброї запеклий вогонь по цій групі. Під час цього бою його розрахунок знищив 4-х німецьких солдат, а інші у паніці розбіглися. Згодом переведений на посаду лабораториста взводу бойового живлення 2-го дивізіону 30-го гвардійського артилерійського полку 11-ої гвардійської стрілецької дивізії 11-ої армії. Наказом командира полку №05/н від 21.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в період з 19 по 30 квітня 1945 року в наступальних боях на місто Піллау Східна Пруссія (зараз це місто Балтійськ Калінінградської області Росії) та у боях на косі Фрише-Нерунг (зараз це Балтійська або Віслинська коса) показав себе мужнім і відважним. 28.04.1945 року його 5-та батарея перебувала у прямому наведені в районі 400 метрів на північний захід від населеного пункту Нормаль (Східна Пруссія). Під час бою в умовах бездоріжжя він протягом дня безперервно доставляв боєприпаси до батареї, чим сприяв безперебійному веденню вогню по живій силі та техніці противника. В цьому бою вогнем його батареї було знищено: дві кулеметних точки, два бліндажа та один оклад із боєприпасами противника.
    232. Українець Яків Володимирович, 1897 р.н., молодший сержант, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. 06.09.1944 року перебував у 8-му армійському запасному стрілецькому полку, із якого 08.09.1944 року вибув до 896-го стрілецького полку 211-ої стрілецької дивізії. 11.10.1944 року під час бою отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-3665). Далі лікувався у евакуаційних госпіталях (ЕГ-1424 та ЕГ-5155). 18.05.1945 року рішенням ВЛК був комісований за станом здоров’я. Одружений, дружина Українець Ганна Антонівна.
    233. Фуртель Панас Павлович, 1919 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    234. Фуртель Федір Арсенійович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Фуртель Тетяна Семенівна.
    235. Харкавлюк Василь Данилович, 1921 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    236. Харкавлюк Василь Корнійович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 6 класів. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 81-му запасному стрілецькому полку.
    237. Харкавлюк Василь Трохимович, 1920 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    238. Харкавлюк Григорій Федорович, 1918 р.н., рядовий, стрілець. 02.02.1940 року Чемеровецьким РВК призваний до армії. Від початку війни служив у 301-му стрілецькому полку 48-ої стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях, перебував у німецькому полоні. У вересні 1944 року звільнений із полону та направлений для проходження служби до військової частини №44537. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    239. Харкавлюк Іван Миколайович, 1915 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, уродженець села Летава, після війни проживав у селі Жабинці. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 3 тижні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Харкавлюк Ольга Панасівна.
    240. Харкавлюк Карін Микитович, 1896 р.н., рядовий, стрілець, учасник Першої світової війни, освіта 4 класи, бухгалтер. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1077-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Указом Президії ВР СРСР №223/121 від 06.11.1947 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 18.08.1944 року взвод у якому він служив, отримав бойове завдання заволодіти залізнодорожньою дільницею, що в 5 кілометрах на схід від міста Сянок (Польща). Під час виконання цього завдання він отримав кульове наскрізне поранення великого пальця лівої стопи, та був направлений до медсанбату №278. Після лікування 13.09.1944 року повернувся назад до частини. 05.01.1945 року під час штурму міста Будапешт (Угорщина), в складі взводу блокував заводські приміщення у центрі міста. Під час бою отримав поранення лівого коліна та був направлений до евакуаційного госпіталю №6026, із якого 07.07.1945 року комісований за станом здоров’я. Після демобілізації не працював, являвся інвалідом ІІІ групи, пересувався тільки за допомогою милиць. Одружений, дружина Харкавлюк Марія Григорівна.
    241. Харкавлюк Микола Андрійович, 1907 р.н., рядовий, снайпер, освіта 3 класи, маляр. Мобілізований в червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні 10 днів, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 8-ої стрілецької роти 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №027/н від 19.08.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 20.07.1944 року під час бою за село Йосипівка (Зборівської міської громади Тернопільської області) першим досяг ворожих траншей та особисто знищив 2-х німецьких солдат. У цьому бою отримав поранення. Лікувався у евакуаційному госпіталі ЕГ-2004, із якого 22.02.1945 року був комісований за станом здоров’я. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Харкавлюк Євдокія Григорівна.
    242. Харкавлюк Михайло Максимович, 1908 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований в червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Харкавлюк Зінаїда Яківна.
    243. Харкавлюк Павло Микитович, 1908 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований в червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Харкавлюк Аксенія Леонтіївна.
    244. Харкавлюк Трохим Григорович, 1893 р.н., рядовий, в’юковожатий, неграмотний. Мобілізований 28.07.1944 року Чемеровецьким РВК. 30.07.1944 року перебував у Проскурівському пересильному пункті. 07.08.1944 року прибув до 113-го армійського запасного стрілецького полку 1-ої гвардійської армії та зарахований до 2-ої гірсько-в’ючної транспортної роти. Наказом командуючого військами армії №018/н від 22.01.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що за час служби зарекомендував себе дисциплінованим та відважним бійцем. У ніч із 8 на 9 грудня 1944 року він перебував у наряді. Близько 23:00 противник завдав артилерійського удару по конюшні де перебувало 30 коней. Один із снарядів розірвався в 5 метрах від конюшні та пробив сімома осколками його шинель, але він не розгубився та вивів всіх коней у більш безпечне місце. Згодом снаряд попав у сарай та знищив його, але коней уже там не було. 14.04.1945 року вибув до 7-го медично-санітарного батальйону. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 30.09.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Японією».
    245. Харкавлюк Трохим Степанович, 1907 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 147-ої стрілецької дивізії, та потрапив до госпіталю №3968. 16.06.1944 року вибув до 2-ої роти рухомої ремонтної бази. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Харкавлюк Софія Матвіївна.
    246. Цісар Василь Леонтійович, 1907 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 2-ої стрілецької роти 229-го гвардійського стрілецького полку 72-ої гвардійської стрілецької дивізії. Наказом командира полку №041/н від 25.07.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 23.04.1945 року в бою за населений пункт Вільдендюрнбах (Австрія), відбиваючи атаки ворога вогнем із свого автомата, знищив 4-ох німецьких солдат. Був двічі поранений: в травні 1944 року та квітні 1945 року. Звільнився із армії 27.09.1945 року. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Цісар Олександра Арсентіївна.
    247. Цісар Лук’ян Леонтійович, 1912 р.н., рядовий, 2-ий номер гарматний, уродженець села Летава, проживав у Пожарському районі Приморського краю Росії. Мобілізований 10.03.1942 року Пожарським РВК. Служив на посаді 2-го номера гарматного 76 мм гармат 828-го гвардійського артилерійського полку. 05.08.1944 року на підставі указу Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Сталінграда». Указом Президії ВР СРСР №223/124 від 06.11.1947 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що із 1 квітня по 22 грудня 1942 року брав участь у боях під Сталінградом у складі Степового фронту, далі у складі 3-го Українського фронту. 09.09.1943 року під містом Полтава отримав кульове поранення лівої ступні, у наслідок чого рух ноги був обмежений. Перебував у евакуаційному госпіталі ЕГ-5904, із якого 07.02.1944 року комісований за станом здоров’я. Являвся інвалідом ІІІ групи. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 76 від 06.04.1985 року).
    248. Цісар Олександр Леонтійович, 1920 р.н., рядовий, стрілець. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Після звільнення був призваний до армії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року)
    249. Цісар Панас Леонтійович, 1927 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 3-й роті автоматників 3-го стрілецького батальйону 81-го запасного стрілецького полку (в/ч 08295).11.1945 року вибув до 233-ої окремої штрафної роти. Був не одружений, батько Цісар Леонтій Кузьмович.
    250. Чинник Арсеній Микитович, 1908 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    251. Чинник Василь Данилович, 14.01.1904 р.н., старший лейтенант, командир взводу, один із перших комсомольців села, член ВКП(б) із 1940 року, до війни працював головою сільської ради. Мобілізований у серпні 1941 року Сумським РВК. Спочатку служив на Південно-Західному фронті, а з липня 1942 року на Волховському фронті. Був двічі поранений: 13.08.1941 року та 10.10.1942 року. Із 07.06.1943 року перебував на посаді командира взводу 2-ої батареї 244-го зенітного артилерійського полку 41-ої зенітної артилерійської дивізії. Наказом командира дивізії №05/н від 16.04.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що працюючи на посаді заступника командира 3-го батальйону по політичній частині, а потім командиром взводу, зарекомендував себе як трудолюбивий, добросовісний та енергійний офіцер. Беручи участь у бойових операціях по прориву блокади Ленінграда, а потім у операціях 1944 року, неодноразово своєю особистою самовідданістю і відвагою у важкі хвилини повітряного бою надихав своїх підлеглих на бойові подвиги. Уміло, розважливо і мужньо керував вогнем свого взводу при відбитті масових нальотів авіації противника. Взвод, яким він командував, мав на своєму бойовому рахунку 10 збитих і 5 підбитих літаків противника. Систематично й наполегливо працював над вихованням і вдосконаленістю бойової майстерності своїх підлеглих. Далі переведений на посаду командира взводу 431-го гвардійського зенітного артилерійського полку 4-ої гвардійської танкової армії. Наказом командуючого артилерією армії №017/н від 01.06.1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що у боях із німецькими загарбниками зарекомендував себе стійким і сміливим бійцем. 15.02.1945 року біля населеного пункту Рошневальде (Польща), при відбитті атаки піхоти добре вибудував оборону. Ворог 4 рази переходив у контратаку, але завдяки його умілому керівництву всі атаки були відбиті. За цей час його ротою було знищено до 100 солдатів і офіцерів та збито 3 літаки противника. В цьому бою він отримав поранення, але поле бою не покинув. Указом Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Закінчив службу 01.12.1945 року. Після війни працював завідуючим Летавським споживчим товариством.
    252. Чинник Василь Корнилович, 1905 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 549-го стрілецького полку 127-ої стрілецької дивізії. Потім до 50-го гвардійського стрілецького полку 15-ої гвардійської стрілецької дивізії. Був тричі поранений: 10.05.1944 року, 01.10.1944 року та 20.04.1945 року. Після лікування у госпіталі був направлений до 214-го армійського запасного стрілецького полку, із якого 19.06.1945 року повернувся до 50-го гвардійського стрілецького полку. Наказом командира полку №039/н від 02.08.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 16.04.1945 року під час наступальних боїв на річці Нейсе (зараз це річка Ниса-Лужицька на кордоні між Польщею та Німеччиною), при прориві оборони противника на північ від міста Бад-Мускау (Німеччина) увірвався в траншею противника і в упор розстріляв 3-х німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року). Одружений, дружина Чинник Текля Астафіївна.
    253. Чинник Василь Лук’янович, 1909 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у оточені 4 дні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Під час бою отримав поранення та був направлений до евакуаційного госпіталю (ЕГ-2131). Після одужання перебував у Сочинському військово-пересильному пункті Краснодарського краю (Росія), із якого 26.01.1945 року вибув до 5-ої запасної кавалерійської бригади. Одружений, дружина Чинник Ганна Ігнатівна.
    254. Чинник Дмитро Федорович, 1924 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів. Мобілізований 20.07.1943 року Ленінськ-Кузнецьким РВК Кемеровської області Росії. 28.07.1943 року вибув до 22-го окремого військового залізнодорожнього батальйону в місто Новосибірськ (Росія). 02.05.1945 року перебував у 370-му запасному стрілецькому полку. 03.07.1945 року вибув до 364-го запасного стрілецького полку 11-ої запасної стрілецької дивізії.
    255. Чинник Іван Петрович, 1917 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, тракторист. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один тиждень, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1-го стрілецького батальйону 1002-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №052/н від 14.11.1944 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 25.10.1944 року під час наступу на село Нижня Писана (Словаччина) помітив кулемет противника, який із-під розваленого мосту вузькоколійки, вів вогонь по його підрозділу та заважав просуватися вперед. Швидко зорієнтувавшись у ситуації, він непомітно підповз до кулемета і влучним кидком гранати знищив його разом із розрахунком. Далі був переведений до 1-го стрілецького батальйону 332-го стрілецького полку 241-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №020/н від 23.06.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що у бою за село Праславіце (Чехія) проявив хоробрість та ініціативу. Під сильним вогнем противника раптово увірвався до його розташування, чим скоїв паніку та метушню серед ворога. Влучним пострілом із своєї гвинтівки убив 4-х німецьких солдат та забезпечив успішне просування своєї роти вперед. Після війни працював бригадиром тракторної бригади. Одружений, дружина Чинник Ганна Леонтіївна.
    256. Чинник Никифор Данилович, 1901 р.н., рядовий, командир відділення. Мобілізований 20.11.1944 року Чемеровецьким РВК. Служив у 7-ій стрілецькій роті 932-го стрілецького полку 252-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №034/н від 05.04.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що в ніч з 29 на 30 березня 1945 року під час форсування річки Дунай західніше міста Комаром (на кордоні між Угорщиною і Словаччиною) виконував обов’язки командира відділення. Під його керівництвом відділення першим переправилося на північний берег річки та вступило у бій з противником, закріпившись на невеличкому плацдармі. Уміло маскуючись на місцевості, відділення зайшло з флангу до ворога і відрізало йому шляхи відступу, а просуваючись далі, успішно заволоділо господарським двориком Святого Павла. У цьому бою він особисто знищив 8 солдат противника. Іншим наказом командира дивізії №044/н від 30.04.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 18.04.1945 року під час наступу на місто Містельбах (Австрія) його відділення першим піднялося в атаку і з боєм увірвалося в місто. Ведучи вуличні бої, він особисто знищив кулеметний розрахунок та взяв у полон 3-х німецьких солдат. 31.07.1945 року на підставі указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    257. Чинник Онуфрій Іванович, 1901 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 3-ої стрілецької роти 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №04/н від 04.02.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 21.12.1944 року в бою за населений пункт Кишмартон (Угорщина, 26 км на південний захід від Будапешта) він непомітно підповз до ворожих траншей і уміло закидав їх гранатами, знищивши при цьому 5 німецьких солдат. 23.12.1944 року в бою за залізничну станцію Тарнок (Угорщина, 24 км на південний захід від Будапешта) він одним із перших дістався станції і вогнем зі свого автомата знищив 7 німецьких солдат. 29.12.1944 року у вуличних боях на південно-західній околиці Будапешта, мужньо відбиваючи контратаки противника, був поранений. Лікувався у госпіталі. Після лікування 28.05.1945 року був направлений до 200-го запасного стрілецького полку 47-ої запасної стрілецької бригади. Одружений, дружина Чинник Федора Прокопівна.
    258. Чинник Панас Григорович, 10.11.1919 р.н., майор адміністративної служби. 16.11.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії, член ВКП(б) із 1943 року. Від початку війни у званні старшого лейтенанта медичної служби служив в управлінні СНиС (служба спостереження і зв’язку) Потійської військово-морської бази Чорноморського флоту у місті Сухумі та на ескадронному міноносцю «Незаможник». Наказом командуючого Чорноморським флотом №150/с від 10.11.1944 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що будучи начальником медично-санітарної служби охорони порту Геленджик (Росія), постійно працював над підтримкою хорошого санітарного стану підрозділу. Неодноразово надавав допомогу евакуйованим із фронту пораненим бійцям. Завдяки його умілій та невпинній роботі багато поранених бійців після видужання повернулося на фронт. Після захоплення кораблів румунського флоту був призначений на посаду начальника медично-санітарної служби ескадронного міноносця «Реджина Марія». Під його керівництвом в короткий термін було організовано санітарну роботу та ліквідовано антисанітарний стан корабля, приведено в порядок продовольчий і харчовий блоки. Не дивлячись на відсутність спеціально обладнаних санітарних приміщень, захворюваність серед особового складу корабля була відсутня завдяки його повсякденній та умілій роботі. Далі служив на посаді старшого військового фельдшера 722-го батальйону зв’язку 163-го окремого артилерійського дивізіону ПВМБ Чорноморського флоту. 08.04.1945 року командиром есмінця «Летучий» на підставі указу Президії ВР СРСР від 01.05.1944 року нагороджений медаллю «За оборону Кавказу» серії Л №024480. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 15.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 30.12.1956 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Указом Президії ВР СРСР нагороджений орденом Червоного Прапора. Закінчив службу 09.04.1959 року.
    259. Чинник Панас Костянтинович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, коваль. Мобілізований 28.04.1944 року Чемеровецьким РВК та 02.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Чинник Марія Гаврилівна.
    260. Чинник Петро Данилович, 1916 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    261. Чинник Тимофій Данилович, 1908 р.н., рядовий, стрілець, освіта 4 класи, тесляр. Мобілізований 23.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Направлений у місто Кам’янець-Подільський та зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. 22.07.1941 року біля села Гончани Вінницької області потрапив у полон (за іншою інформацією потрапив у полон в листопаді 1941 року біля міста Харків). Перебував у концтаборі №6 Дорнешті Сучавського повіту (Румунія). Згодом його відправили у село Сергієшті жудець Четатя Албе (селище Сергіївка Білгород-Дністровського району Одеської області), де він проживав у трудовому таборі та працював робітником по ремонту шосейної дороги. У березні 1942 року його відправили до концтабору №8 Болград (Одеська область), а звідти у село Констанція. Із серпня 1943 року він працював два місяці у селі Будіштень, а з жовтня того ж року у місті Бухарест (Румунія). У серпні 1944 році він був звільнений з полону військами червоної армії та зарахований до 233-го армійського запасного стрілецького полку. Перевірочно-фільтраційний пункт проходив у місті Слобозія жудець Яломіця (Румунія). 04.10.1944 року був переведений до 223-ої стрілецької дивізії, а 06.12.1944 року до 235-го армійського запасного стрілецького полку. Додому повернувся у грудні 1945 року по демобілізації. Дочка Чинник Галина Тимофіївна.
    262. Чипак Микола Антонович, 1927 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    263. Чорний Андрій Іванович, 1905 р.н., рядовий, музикант, освіта 5 класів. Мобілізований у квітні 1944 року, служив музикантом при Чемеровецькому РВК. 21.07.1944 року направлений до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений на посаду музиканта оркестру 30-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №040/н від 23.05.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що, працюючи музикантом, неодноразово виконував бойові завдання, поставлені йому командуванням. Так у квітні 1945 року під час форсування річки Опава (Чехія) він отримав завдання знайти дивізіонного інженера. Під вогнем противника він підповз до берега річки, знайшов необхідний бліндаж та виконав завдання. Часто перебував у безпосередньому бойовому порядку і, не дивлячись на складність обстановки, завжди виконував поставлені на нього завдання по службі комендантського взводу. В роботі дисциплінований, хороший музикант, являвся прикладом для інших бійців. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Одружений, дружина Чорна Степанида Тимофіївна.
    264. Чорний Кирило Петрович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Чорна Ніна Микитівна.
    265. Чорний Михайло Сергійович, 1907 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний, швець. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Чорна Євдокія Іванівна.
    266. Чорний Панас Олексійович, 1900 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1000-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №058/н від 28.12.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Далі службу проходив у 1020-му стрілецькому полку 269-ої стрілецької дивізії. 15.10.1946 року на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Чорна Єлизавета Федорівна.
    267. Чорний Петро Савович, 1903 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 17-го мінометного полку. Перебував у евакуаційному госпіталі ЕГ-3366, із якого 18.01.1945 року демобілізувався за станом здоров’я. Одружений, дружина Чорна Меланія Федорівна.
    268. Чорний Петро Трохимович, 1911 р.н., сержант, заряджаючий міномета, член ВКП(б). Мобілізований у 1941 році Тростянецьким РВК Сумської області. З початку служив рядовим розвідником батареї 120-ти мм мінометів 1348-го стрілецького полку 399-ої стрілецької дивізії 42-го стрілецького корпусу 48-ої армії. Наказом командира полку №43/н від 06.01.1944 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що в період наступальних боїв із липня по грудень 1943 року він проявив свої знання і вміння по розпізнаванню вогневих точок противника. Так, по його ініціативі, біля села Красна Слободка Глазуновського району Орловської області Росії було знищено: 5 кулеметних точок ворога, одна батарея, три бліндажа та до 60-ти німецьких солдат і офіцерів. Далі отримав звання сержант та працював кухаром у тому ж підрозділі. Іншим наказом командира полку №156/н від 25.04.1945 року нагороджений другою медаллю «За бойові заслуги» за те, що під час бойових дій 15.07.1943 року та 06.09.1944 року був двічі поранений. 14.01.1945 року під час наступу під вогнем противника доставляв на вогневі позиції свого підрозділу смачну і гарячу їжу. Згодом служив на посаді заряджаючого 120-ти мм міномета того ж підрозділу. Наказом командира дивізії №273/н від 22.06.1945 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 08.05.1945 року під час бою за місто Тігенхоф (зараз це місто Новий Двур-Гданський Польща), коли противник перейшов у контратаку та завдав сильного мінометного і кулеметного вогню по піхоті, не даючи їй можливості просуватися вперед, Чорний П.Т. незважаючи на це, стоячи по пояс у воді, висунувся із своїм мінометом на відкриту місцевість, поближче до противника, та відкрив по ньому вогонь. В результаті чого знищив до 15-ти німецьких солдат та одну кулеметну точку ворога разом із розрахунком. Своїми діями він забезпечив просування піхоти вперед та успішне захоплення міста.
    269. Чорний Степан Іванович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Під час окупації села був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Із 03.07.1942 року по 24.01.1945 року працював у приватному господарстві Требницького району Бреславського округу Нижньої Сілезії Німеччини (зараз це Тшебницький повіт Нижньосілезького воєводства Польщі). Після звільнення у січні 1945 року був мобілізований військовим пересильним пунктом міста Намслау (зараз це місто Намислув, Польща). 24.03.1945 року зарахований до 3-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 214-го армійського запасного стрілецького полку. 02.04.1945 року вибув до 5-ої гвардійської стрілецької дивізії. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Чорна Анастасія Марківна.
    270. Чорний Федір Савович, 1900 р.н., рядовий, кулеметник, освіта 3 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до окремої зенітно-кулеметної роти 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командуючого артилерією дивізії №011/н від 10.06.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що 14.04.1945 року в бою біля населеного пункту Ламм (Австрія) коли піхота противника пішла в атаку, він підпустив її на 300 метрів і відкрив по ній вогонь зі свого кулемета. В цьому бою він знищив 5 німецьких солдат. Одружений, дружина Чорна Марія Петрівна.
    271. Чорний Федір Федорович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, уродженець села Летава, до війни проживав в селі Гоноратка Вінницької області. Мобілізований 26.06.1941 року Оратівським РВК Вінницької області. Із вересня 1941 року вважався зниклим безвісти. 18.03.1943 року перебував у 12-му окремому мостовому залізнодорожньому батальйоні 1-ої гвардійської залізнодорожньої бригади, із якої 09.06.1944 року вибув в евакуаційний госпіталь ЕГ-3977. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Чорна Станіслава Іванівна.
    272. Чубатюк Арсентій Арсентійович, 01.03.1924 р.н., старший лейтенант, командир гармати, освіта 8 класів, член ВЛКСМ, був не одружений. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований рядовим до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом у званні молодшого сержанта переведений до батареї 45 мм гармат 1073-го стрілецького полку 316-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №08/н від 18.02.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що в період з 29.12.1944 року по 05.02.1945 року в боях по ліквідації оточеного угрупування ворога на південно-західній околиці міста Будапешт (Угорщина), його гармата завжди перебувала на бойових позиціях піхоти і допомогла їй просуватися вперед, завдаючи вогонь по противнику із дистанції 30 метрів. 06.02.1945 року в бою за висоту Шашхель (околиця Будапешта), не дивлячись на ворожий обстріл, він прямим наведенням із своєї гармати знищив: три кулемети, один гранатомет і до 11-ти німецьких солдат, чим дав можливість зламати опір противника. 07.01.1945 року був поранений, але повернувся у стрій. 10.09.1945 року перебував у пересильному пункті 200-го запасного стрілецького полку у місті Сегед (Угорщина). Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». 12.10.1945 року вибув до окремої роти військової комендатури, а за іншими даними 10.1945 року вибув до 128-го окремого місцевого стрілецького батальйону охорони Південної групи військ. 24.03.1946 року у званні сержанта повернувся до 200-го запасного стрілецького полку. Закінчив службу 15.06.1947 року у званні старшого лейтенанта. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    273. Чубатюк Арсентій Герасимович, 1894 р.н., рядовий, стрілець, освіта 5 класів, шофер. Мобілізований 21.05.1944 року Чемеровецьким РВК та 25.05.1944 року зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку.
    274. Чубатюк Гаврило Павлович, 1911 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи, член ВЛКСМ з 1930 року. Мобілізований 23.06.1941 року Чемеровецьким РВК. Направлений у місто Кам’янець-Подільський та зарахований до 531-го стрілецького полку 164-ої стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях. 23.07.1941 року біля села Теклівка Вінницької області потрапив у полон. Згодом був відпущений з полону та повернувся назад у село. В червні 1942 року був відправлений на примусові роботи до Німеччини. Спочатку працював біля міста Ганндин (Лотарингія, Франція), а з 10.09.1944 року перебував у місті Марсель (Франція). 13.04.1945 року прибув із Франції до Одеського пересильного пункту для колишніх військовополонених. 20.04.1945 року зарахований до 102-го запасного стрілецького полку 21-ої запасної стрілецької дивізії в місто Овруч. 20.06.1945 року був направлений до 80-го запасного стрілецького полку 17-ої запасної стрілецької дивізії в місто Житомир. 17.07.1945 року вибув на роботу до нафтопромислу об’єднання «Азнафта» в місто Баку (Азербайджан). Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Чубатюк Олена Никифорівна.
    275. Чубатюк Іван Арсентійович, 03.06.1922 р.н., майор технічної служби. 11.01.1941 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Під час війни служив на посаді техніка-лейтенанта. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 17.05.1951 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 30.12.1956 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Служив у Новосибірській вищій авіаційній школі льотчиків. Закінчив службу 26.12.1970 року.
    276. Чубатюк Леонтій Степанович, 1906 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи. Мобілізований в 1939 році, учасник Радянсько-Фінської війни 1939-1940 р.р. Із початком війни брав участь у бойових діях, перебував у полоні 3 тижні, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 1004-го стрілецького полку 305-ої стрілецької дивізії. Під час бою був поранений та лікувався в евакуаційних госпіталях ЕГ-3027 та ЕГ-5984. 05.12.1944 року комісований із армії за станом здоров’я. Одружений, дружина Чубатюк Ольга Мифодіївна.
    277. Шутяк Андрій Гаврилович, 1907 р.н., рядовий, стрілець, освіта 1 клас. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні півтора місяця, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Шутяк Калина Касянівна.
    278. Шутяк Іван Лук’янович, 1926 р.н., рядовий, стрілець, освіта 7 класів. 10.09.1944 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії та направлений до Ярмолинецького збірного пункту. Звідти 13.09.1944 року поїздом був відправлений до 81-го запасного стрілецького полку у місто Київ. Потім переведений до 650-го стрілецького полку 138-ої стрілецької дивізії. Брав участь у бойових діях, під час бою був поранений. 12.06.1945 року перебував на лікуванні у евакуаційному госпіталі ЕГ-5393. Також лікувався у госпіталях №5418, 5424, 5408, із останнього 12.10.1945 року комісований за станом здоров’я. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року).
    279. Шутяк Кузьма Гаврилович, 1897 р.н., рядовий, стрілець, неграмотний. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Після призиву лікувався у госпіталі ГЛР-2029, із якого 15.05.1944 року повернувся назад до полку. Одружений, дружина Шутяк Меланія.
    280. Шутяк Михайло Петрович, 1912 р.н., рядовий, шофер, освіта 4 класи. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до окремої зенітно-кулеметної роти 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира дивізії №09/н від 04.05.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що, працюючи шофером на машині із зенітною установкою, неодноразово вступав у бій з німецькою піхотою. Його машина не мала жодної поломки, він її переобладнав із третьої категорії в першу. У бою за село Хазиво особисто знищив 3-х німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 52 від 01.08.1988 року). Одружений, дружина Шутяк Євдокія.
    281. Шутяк Олександр Лук’янович, 1927 р.н., сержант, стрілець, освіта 6 класів, член ВЛКСМ. 28.11.1944 року Чемеровецьким РВК призваний до армії та 05.12.1944 року прибув у розпорядження командира 20-ої запасної стрілецької дивізії в місто Біла Церква. Служив у 1-му батальйоні 81-го запасного стрілецького полку, із якого у першій половині 1945 року вибув до військ НКВС. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.».
    282. Шутяк Олександр Михайлович, 1915 р.н., рядовий. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    283. Шутяк Петро Михайлович, 29.04.1921 р.н., підполковник технічної служби, танкіст, освіта 10 класів. 27.09.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни у звані молодшого сержанта служив у 34-му танковому полку, був поранений. 19.11.1941 року перебував у пересильному пункті Північно-Західного фронту, із якого вибув до 9-го запасного танкового полку. Далі служив у 45-му танковому полку 23-ої танкової дивізії, потім у 27-му окремому навчальному танковому полку. Війну закінчив у званні техніка-лейтенанта. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР №203/485 від 15.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1954 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Закінчив службу 03.02.1965 року.
    284. Шутяк Петро Степанович, 07.02.1921 р.н., інженер-підполковник, авіатехнік. 15.06.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Від початку війни служив у 214-му швидкісному бомбардувальному авіаційному полку 23-ої змішаної авіаційної дивізії, потім у 503-му штурмовому авіаційному полку. Із 05.01.1942 року служив у 439-му винищувальному авіаційному полку. Із 1942 по 1945 рік у звані техніка-лейтенанта працював на військовому заводі №590 на посаді старшого техніка по прийомці обладнання. 27.07.1945 року на підставі указу Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.» (Б-00029004). Указом Президії ВР СРСР від 15.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 05.11.1954 року нагороджений орденом Червоної Зірки. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 87 від 06.04.1985 року). Закінчив службу 27.04.1972 року.
    285. Шутяк Семен Гаврилович, 1898 р.н., рядовий, стрілець. Із 15.09.1942 по 24.04.1945 рік перебував у полоні. Після звільнення з полону перебував у 7-ій стрілецькій роті 3-го батальйону 217-го армійського запасного стрілецького полку 47 армії. 21.05.1945 року вибув до роти автоматників 2-го стрілецького батальйону. Одружений, дружина Шутяк Юстина Андріївна.
    286. Шутяк Сидор Іванович, 1909 р.н., рядовий, стрілець, освіта 2 класи. Мобілізований у червні 1941 року Чемеровецьким РВК, брав участь у бойових діях, перебував у полоні один місяць, після чого повернувся назад у село. Знову призваний 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 305-ої стрілецької дивізії. Під час бою був поранений та лікувався в евакуаційних госпіталях ЕГ-3678 та ХПП-5155. 03.01.1945 року комісований із армії за станом здоров’я. Одружений, дружина Шутяк Зінаїда Мойсеївна.
    287. Шутяк Федір Никифорович, 1907 р.н., рядовий, їздовий, освіта 2 класи. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до 2-го ескадрону 7-го гвардійського кавалерійського полку 2-ої гвардійської кавалерійської дивізії. Наказом командира полку №03/н від 15.03.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що в бою за висоту 480.7, не дивлячись на сильний вогонь противника, своєчасно доставляв боєприпаси до бойових позицій ескадрону, а в момент коли боєприпаси закінчувались – вивіз із поля бою двох поранених бійців. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Шутяк Мотря Тимофіївна.
    288. Шутяк Яків Арсенійович, 1904 р.н., рядовий, стрілець, освіта 3 класи, швець. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Одружений, дружина Шутяк Параска Никифорівна.
    289. Юрченко Панас Васильович, 05.09.1922 р.н., рядовий, стрілець, освіта 10 класів. Мобілізований 07.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом переведений до окремої зенітно-кулеметної роти 316-ої стрілецької дивізії. 30.12.1944 року в боях за місто Будапешт (Угорщина) був легко поранений, але залишився в строю. 22.01.1945 року був тяжко поранений та відправлений на лікування до евакуаційного госпіталю ЕГ-281. 22.05.1945 року вибув із госпіталя до 200-го запасного стрілецького полку. 06.06.1945 року вибув на курси молодших лейтенантів. У жовтні 1945 року перебував на посаді старшого писаря при Управлінні військової комендатури Південної групи військ у місті Констанца (Румунія). Наказом головнокомандуючого Південної групи військ №0149/н від 22.10.1945 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що добросовісно ніс службу, під час боїв за місто Будапешт був двічі поранений. Із 22.07.1944 року брав участь у шостому ударі по розгрому німецького угрупування під містом Тернопіль. Брав участь у дев’ятому ударі по розгрому німецьких військ між річками Тиса і Дунай. За форсування річки Дунай отримав подяку від командування 2-го Українського фронту. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Будапешта». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За взяття Відня». Закінчив службу в листопаді 1946 року у званні старшого лейтенанта. Одружений, дружина Юрченко Калина, мати Юрченко Мотря Яківна.
    290. Юрченко Петро Іванович, 1920 р.н., єфрейтор, санітар. Мобілізований у повернувся назад року Чемеровецьким РВК. Брав участь у бойових діях на Ленінградському фронті та був тяжко поранений. Після лікування перебував на посаді санітара хірургічного польового рухомого госпіталю ХПРГ-179. 19.08.1943 року начальником госпіталю на підставі Указу Президії ВР СРСР від 22.12.1942 року нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Крім цього, наказом командуючого військами 42-ої армії №0541/н від 26.07.1944 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що у бою з німецькими загарбниками отримав тяжке поранення в результаті чого втратив праве око, але не дивлячись на це завдання командування виконав до кінця. Після лікування рішенням Військово-лікарської комісії був комісований за станом здоров’я, але не бажаючи евакуйовуватися в тил, звернувся до Військової Ради 2-ої ударної армії з проханням залишити його в діючій армії. Військова Рада задовільнила його прохання і він був направлений в госпіталь санітаром, де зарекомендував себе тільки з позитивної сторони. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 193 від 23.12.1985 року).
    291. Юрченко Петро Павлович, 1920 р.н., рядовий, стрілець. У вересні 1940 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. Із жовтня 1941 року брав участь у бойових діях. У 1945 році служив на посаді стрілка 2-ої стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону 325-го гвардійського стрілецького полку 129-ої гвардійської стрілецької дивізії. Наказом командира полку №024/н від 15.04.1945 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги» за те, що в бою 10.04.1945 року проявив сміливість і стійкість. Своїм особистим прикладом надихав на подвиги інших бійців, а відбиваючи контратаку ворога, із свого автомата знищив 2-х німецьких солдат. Також, наказом командира дивізії №028/н від 20.05.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що в боях з 29 березня по 13 квітня 1945 року проявив зразки мужності, сміливості і відваги. Будучи піднощиком патронів, в будь-яких умовах бойової обстановки, не шкодуючи себе, безперебійно доставляв патрони на вогневі позиції. Так, 10.04.1945 року під час відбиття потужної контратаки ворога, коли патрони закінчувались і необхідно було їх доставити на вогневі позиції, подолавши сильно обстрілювану дорогу, що знаходилась в безпосередній близькості до оборони ворога, Юрченко П.П., не дивлячись на небезпеку, непомітно по-пластунськи підліз до пункту зберігання БК, загрузив на себе патрони і своєчасно доставив їх на вогневі позиції. Цим самим виконав завдання командування та забезпечив успішне відбиття контратаки ворога. Крім цього, наказом командира полку №027/н від 27.05.1945 року нагороджений другою медаллю «За бойові заслуги» за те, що в бою 29.04.1945 року проявив зразки мужності і відваги та знищив при цьому 3-х німецьких солдат. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня (номер документа 52 від 01.08.1988 року).
    292. Юрченко Петро Семенович, 17.03.1921 р.н., майор, командир роти, член ВЛКСМ. 18.10.1939 року Чемеровецьким РВК був призваний до армії. В 1943 році у званні гвардії молодшого лейтенанта служив на посаді командира танка танкової роти 1-го гвардійського окремого мотоциклетного батальйону 1-го гвардійського танкового корпусу. Наказом командира корпусу №060/н від 03.12.1943 року нагороджений орденом Червоної Зірки за те, що 15.11.1943 року під час атаки противника на станцію Дземяхі (Гомельської області Білорусії), командуючи екіпажом танка, знищив одну кулеметну точку противника. Того ж дня, діючи у складі розвід групи, на шляху від станції Дземяхі до села Річицька Рудня вистрілом із гармати знищив дві автомашини противника завантажені боєприпасами та солдатами. При цьому було знищено 12 німецьких солдат та один унтер-офіцер. Всього під час атаки на село Річицька Рудня екіпажом його танка було знищено 20 німецьких солдат. Далі у званні гвардії лейтенанта служив на посаді командира мотоциклетної роти 13-го окремого гвардійського мотоциклетного батальйону 1-го гвардійського танкового корпусу. Наказом командира корпусу №02/н від 01.02.1945 року нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня за те, що він із бійцями своєї роти 6 разів їздив у розвідку, завжди виконував накази по розвідці, точно і своєчасно доставляв повні відомості про ворога. Так, 20.01.1945 року на північно-західній околиці міста Дробін (Мазовецького воєводства Польщі) під ворожив обстрілом, він пішки проник до розташування противника і захопив у полон солдата, який надав данні про чисельність противника і його вогневі засоби. 23.01.1945 року, перебуваючи у розвідці в районі станції Тама Бродзька (біля міста Бродниця Польща), він зі своєю розвідгрупою вступив у бій з ворогом і захопив міст через річку Дрвенца. Під час бою було знищено 17 німецьких солдат та двох солдат захоплено у полон, доставлено у розвідвідділ, де вони надали важливу інформацію. Далі був переведений на посаду командира бронетранспортної роти того ж підрозділу та отримав звання гвардії старший лейтенант. Наказом командуючого бронетанковими і механізованими військами 2-го Білоруського фронту №076/н від 25.05.1945 року нагороджений орденом Червоного Прапора за те, що 25.04.1945 року, будучи начальником головного дозору, першим зі своїм підрозділом прорвався до переправи через річку Рандов (Німеччина), де в ході бою знищив 20 німецьких солдат і ще 12 захопив у полон. Будучи начальником розвідгрупи, в районі громади Ніден (Німеччина) умілими діями обійшов загородження противника, які прикривали підходи до переправи і взяв у полон 30 німецьких солдат, двох офіцерів, а також захопив: 6 ручних кулеметів, 5 автоматів і утримував переправу до приходу основних сил. 01.05.1945 року в районі громади Ліпен (Німеччина) першим зі своїм підрозділом вийшов до переправи, захопив одну автомашину, взяв у полон 45 німецьких солдат та 2 офіцера. Указом Президії ВР СРСР від 09.05.1945 року нагороджений медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р.». Указом Президії ВР СРСР від 09.06.1945 року нагороджений медаллю «За визволення Варшави». Указом Президії ВР СРСР від 15.11.1950 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги». Указом Президії ВР СРСР від 26.10.1955 року нагороджений другим орденом Червоної Зірки. Закінчив службу 31.10.1960 року у званні майора.
    293. Юрченко Никифор Павлович, 1912 р.н., сержант, командир відділення зв’язку, освіта 4 класи, столяр. Мобілізований 08.04.1944 року Чемеровецьким РВК та зарахований до 113-го армійського запасного стрілецького полку. Згодом у званні сержант переведений на посаду телефоніста 1-ої батареї 1-го дивізіону 1034-го артилерійського полку 127-ої стрілецької дивізії. Наказом командира полку №047/н від 14.10.1944 року нагороджений медаллю «За відвагу» за те, що 30.09.1944 року в наступальних боях біля села Поляки (Польща) під сильним вогнем противника провів лінію зв’язку з оперативного пункту батареї до спостережного пункту командира батареї. Протягом доби відновив 6 розривів лінії зв’язку, що проходила в гірській лісистій місцевості. Далі призначений на посаду командира відділення зв’язку 1-го дивізіону того ж підрозділу. Наказом командира полку №015/н від 01.05.1945 року нагороджений другою медаллю «За відвагу» за те, що в наступальних боях 16.04.1945 року постійно перебував на командному спостережному пункті та безперервно тримав зв’язок із батареєю. 20.04.1945 року під час артилерійського обстрілу противника, коли переривався зв’язок, він під сильним артилерійським вогнем відновив 6 розривів лінії зв’язку. Крім цього, наказом командира дивізії №060/н від 26.05.1945 року нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня за те, що 16.04.1945 року під час форсування річки Нейсе (зараз це річка Ниса-Лужицька на кордоні між Польщею та Німеччиною) він зі своїм відділенням швидко встановив зв’язок через річку. Через постійні обстріли зв’язок неодноразово обривався і він із-за недостатньої кількості телефоністів сам під сильним артилерійським і кулеметним вогнем противника відновив 9 розривів. Цим самим забезпечив безперебійний зв’язок командного спостережного пункту із батареєю, а коли противник спробував контратакувати – батарея відкрила нищівний вогонь по атакуючому ворогу. 18.04.1945 року біля Адмі Дубраву приймав активну участь в атаці свого підрозділу та особисто знищив двох німецьких солдат. Під кінець війни був важко поранений та лікувався в евакуаційних госпіталях ЕГ-1950, ЕГ-3665, ЕГ-3002, ЕГ-1147. 10.09.1945 року рішенням військово-лікарської комісії був комісований із армії за станом здоров’я. Указом Президії ВР СРСР від 11.03.1985 року нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня (номер документа 83 від 06.04.1985 року). Одружений, дружина Юрченко Анастасія Калістратівна.

     

Прокрутка до верху